Про ще одну постать, яка доклалася до просування української мелодії на світову арену, буде сьогодні написано. Василь Барвінський – західноукраїнський композитор, автор першого концерту для фортепіано з оркестром, перших фортепіанних прелюдій, першої сонати на віолончелі в ХХ ст. Телебачення та радіопередачі транслювали музику діяча по всьому світу, а твори були видані в багатьох державах – від Америки до Японії. У 1937 р. в телепрограмі Лондона показували концерт, де звучали твори Нестора Нижанківського та Василя Барвінського у виконанні піаністки Любки Колесси.
Родина Василя Барвінського має польсько-українське коріння. Почасти представниками роду були священники. Сам композитор народився в 1888 р. в Тернополі, проте багато років він провів у Львові. У помешканні Барвінських часто гостювали Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський та Микола Лисенко. Олександр Барвінський – батько Василя Барвінського, освітянин, доклався до впровадження української мови в школі, укладав підручники, стояв на варті галичан в австрійському парламенті. Євгенія Барвінська – мати, керівниця хору. Саме вона звернула увагу на обдарованість Соломії Крушельницької та доклалася до навчання сина в музичному мистецтві.
Василь Барвінський навчався в гімназії та в музичній школі. У 1903 р. у Львові відбулася знаменна подія для галичан – приїзд Миколи Лисенка, який святкував свій ювілей. Захід відбувся в театрі «Атлантик», де був присутнім і Василь Барвінський. Він уперше почув наживо кантати видатного композитора «На вічну пам’ять Котляревському», «Оживуть степи, озера», «Радуйся, ниво», відтак тоді ще учень гімназії Василь Барвінський остаточно вирішив, якій справі присвятить життя. Невдовзі Олександр Барвінський запросив Миколу Лисенка до свого дому, там і познайомилися два композитори різних поколінь. «Учіть його музики. З нього, безперечно, буде музикант», – сказав на прощання Микола Лисенко.
Василь Барвінський здобував освіту у Львівській консерваторії, однак далі один рік навчався на юридичному факультету Львівського університету. Ця стежка не була його покликанням, тому він змінив свій напрямок, вступивши на філософський факультет у Празі, відтак розвивався в колі митців. Василь Барвінський взяв участь в організації «Вечора української народної пісні». У 1915 р. митець повернувся до рідного краю та почав викладати у Львівському музичному інституті імені Миколи Лисенка, також майже тридцять років діяч був директором, а згодом – ректором навального закладу. Водночас він збирав великі зали на своїх концертах за кордоном, компонував, писав рецензії та критичні статті. У Львові композитор почав популяризувати народну пісню, саме фольклорні мотиви почасти використовував у своїх творіннях («Мініатюри на українські пісні», «Сюїти на мотиви народних пісень»).
Темними сторінками життя Василя Барвінського та його дружини Наталії, дочки фізика Івана Пулюя, були роки в мордовських таборах. У 1948 р. було арештовано подружжя через звинувачення в державній зраді, тоді ж усі напрацьовані матеріали спалили на подвір’ї консерваторії. Здебільшого твори композитора були в одному екземплярі, тому, на жаль, чимало важливих праць митця втрачено. Вісім років Василь та Наталія Барвінські не здогадувалися навіть, що вони перебувають у таборах поруч. По поверненню в 1958 р. композитор через заборону не міг повертатися до справи, яка його могла відновити.
Творчий доробок митця склав фортепіанні опуси Соната До-дієз мажор, цикл «Любов», п’ять прелюдій, «Українська сюїта», цикл «Канцона. Серенада. Iмпровізація», кантати «Українське весілля», цикли з п’єсами «Наше сонечко грає на фортепіані», збірки «Українські народні пісні», «Українські колядки та щедрівки», мініатюри «Жаб’ячий вальс», «Прелюдія методом Ж. Далькроза», «Листок до альбому», «Шість мініатюр на українські народні теми».
Після арешту ім’я Василя Барвінського намагалися стерти, проте згодом було віднайдено творчі рукописи, а через сорок років після смерти композитора в Аргентині знайшли рукопис Фортепіанного концерту. Твори митця почали друкувати лише в 1988 р.
«Перший повновартісний фортепіанний композитор у Галичині – це В. Барвінський. Його фортепіанна творчість оригінальна, наскрізь проникнута українськими народними елементами, а фортепіанна фактура Барвінського, що тісно в’яжеться з його неоромантичним композиційним стилем, належить до кращих зразків європейської літератури», – з великим захопленням висловився Зіновій Лисько.
«… істотною особливістю музичної мови Барвінського є колористичність, звукова барвистість, що досягається завдяки вмінню найповніше використати діапазон інструмента, а не тільки відтінки гармонії», – зазначила Стефанія Павлишин.
У 1963 р. композитор Василь Барвінський відійшов у засвіти, проте пам’ять про нього та його музичні шедеври залишаться назавжди. Ніщо не здолає сили української мелодики та слова.
Марія-Єлизавета Саврук
