20 років без Володимира Здоровеги – це великий шмат життя, який теж дає можливість дещо відсторонено подивитися на здобутки, підсумки, дослідження, діяльність Людини. Не завжди ми гідно можемо оцінити того, хто поруч з нами. Час все ставить на свої місця. Для мене праця Володимира Йосиповича, Його світла постать – це набагато більше, як тема дослідження. Погляди вченого, цитати з праць, цінні настанови журналістам ідуть зі мною крізь життя і мій професійний шлях. Дякую долі за таку можливість. Для журналістів, науковців, керівників – це та висока планка, до якої треба прагнути. Світла пам’ять Володимиру Йосиповичу.
Творча спадщина Володимира Здоровеги – це унікальне поєднання публіцистичного таланту, великого педагогічного дару, глибокого осмислення журналістської професії, творення львівської школи журналістики та українського журналістикознавства. Його теоретичні напрацювання та творчі ідеї, що стали дороговказами для кількох поколінь журналістів, не втрачають своєї актуальності в умовах сучасних медійних трансформацій.
Недаремно конференція «Актуальні проблеми сучасного журналістикознавства: від теорії до практики, від традиційних до нових медіа», яка у жовтні 2025р. відбулася на факультеті журналістики Львівського університету, була приурочена 95-річниці з дня народження професора Здоровеги, якого заслужено вважають фундатором львівської школи журналістики. І хоч сьогодні, 24 квітня 2026 р., вшановуємо вже 20 річницю відходу у вічність Володимира Йосиповича, його творча наукова спадщина залишається актуальною, істина, яку все життя шукав вчений, залишається незмінною, ті заповіді журналістської творчості, які залишив нам Володимир Здоровега, не втратили своєї цінності. Навпаки – сьогодні, в час російської агресії, кривавої, а також інформаційної війни, ми ще більше зветаємось до криниці досвіду і знань Володимира Здоровеги (так це метафорично назвав світлої пам’яті Михайло Присяжний – багаторічний декан факультету журналістики). Тож цей вічний двигун Володимира Здоровеги й надалі запалює своєю енергією, адже великі люди навчають навіть тоді, коли відходять у вічність. Спадщина Володимира Здоровеги становить важливу джерельну базу, адже його тексти є фактографічними свідченнями в інформаційному дискурсі.
Свобода слова потрібна не журналістам, вона потрібна суспільству
Ключова ідея проф. Здоровеги: свобода слова і відповідальність. У час російсько-української війни підвищується градус відповідальності за інформацію. У світі стрімкого поширення дезінформації, створення фейків та інформаційно-психологічних операцій усвідомлення відповідальності за мовлене чи написане слово зростає. Суспільство потребує правди, оперативного реагування на події, бо від вправного інформування залежить життя громадян. Адже свобода слова – це основа збереження демократії в суспільстві. Водночас Володимир Здоровега наголошує, що там, де більше свободи, – більше відповідальності. Журналістика має бути демократичною противагою владі, але не зводитися до беззмістовної опозиційності. Він застерігав: журналіст ніколи не буде абсолютно незалежним, адже працює у соціальних та політичних обставинах, але повинен зберігати моральне ядро. Пишучи про свободу слова, Володимир Здоровега закликав орієнтуватись на Європу. Публіцист зазначав: «Йдучи від України до Європи, а не навпаки, нам треба передусім вчитися у європейського суспільства реальної свободи слова. Важливі не просто декларації – у нас їх не бракує, а внутрішнє визнання, настійна потреба свободи слова, розуміння її, і розуміння не тільки журналістами, а й насамперед владою, громадянами».
Продавати працю, а не совість
У публікаціях, присвячених проблемам моральності у журналістиці, Володимира Здоровега головно застерігає журналістів від продажності, закликає продавати працю, а не совість. Підкреслює важивість журналістської праці як барометра суспільних настроїв, а також впливу медіа на суспільно-політичну ситуацію в країні та світі. Наприклад, у публікації «Сила і безсилля слова» В. Здоровега розмірковує над силою впливу слова на людину. «Журналістові повинні бути притаманні не тільки неупередженість, якої нам бракує, а й високі моральні якості. Журналістика споріднена з медициною. Щоб лікувати соціальні недуги, журналіст має поклястись вірно служити правді і доброті. Можливо, треба, щоб український журналіст давав клятву на зразок клятви Гіппократа». Одвічна проблема людських цінностей, які обов’язково має сповідувати журналіст, – це чесність і правдивість. У час війни українська журналістика теж проходить свої випробування. Насамперед – це поляризація інформаційного простору, коли телемарафон «Єдині новини» творять представники вибраних медіа, часто ті, які до війни прислужувались до розхитування української державності.
Українська журналістика в основі своїй має бути українською за духом
Національний вимір журналістики є основою професіоналізму, місії і покликання професії. Володимир Здоровега особливо наголошував на українській ідентичності журналістики. Він виступав проти копіювання чужих моделей (вважав ганьбою позичати для української журналістики московських телеведучих), натомість закликав навчатися якісної культури слова і професійності у західних зразків. Володимир Здоровега зазначає: «Ми маємо не гірших, ніж на Заході, журналістів. Це загальна думка європейських експертів. Але немає економічних, правових та організаційних умов їхнього творчого зростання». Володимир Здоровега реалізує механізм державотворення через усвідомлення історичних реалій та подолання тавра бездержавності. «Мусимо позбутися тавра гомо совєтікуса, яке носять практично всі народи, що вилупились із загальносоюзного колгоспу». Вчений зазначає: «Не можна вести мову про підвищення журналістської майстерності, коли ігноруються, збіднюються, примітивізуються такі національні здобутки як мова. Тому вдосконалення майстерності української журналістики неможливе без нормального функціонування в ній української мови». Майбутнє української журналістики Володимир Здоровега пов’язує насамперед із формуванням національних кадрів журналістів-професіоналів. Журналіст, на його думку, має бути «переконаним патріотом, людиною християнської моралі, гуманних поглядів. Він повинен уміти глибоко мислити, самостійно аналізувати, точно передавати факти і сміливо відстоювати правду і справедливість… Це людина високої культури, знавець і популяризатор рідної мови. Виховувати таких журналістів-професіоналів не можна, не враховуючи досвід наших попередників, у свій час заборонених і невідомих навіть фахівцям у галузі журналістики». Такими фахівцями В. Здоровега вважає М. Грушевського, Д. Донцова, С. Петлюру, С. Бандеру, В. Винниченка, І. Багряного та багатьох інших діячів українського національно-визвольного руху.
Українська журналістика завжди була журналістикою ідей і боротьби
Володимир Здоровега у своїх публіцистичних виступах часто писав про відносини України і Росії, наголошував на усвідомленні українцями власної ролі у процесі державотворення. На нашу думку, актуальними залишаються й сьогодні такі слова Володимира Здоровеги: «Ми не слабші за Росію. Ми просто історично виконували жалюгідну роль постачальників інтелекту та ресурсів, увесь час себе знекровлюючи». Лейтмотивом публіцистики Володимира Здоровеги є аналіз несумісності існування України і Росії. Володимир Здоровега застерігає «московських добродійників» від намагання пояснити розпад радянської імперії «дарованою свободою». Адже Радянський Союз, як твердить публіцист, розпався насамперед через економічні негаразди. Актуальні слова вченого про наше воєнне сьогодення: «Україна і українці дорого платять за незалежність сьогодні, але незрівняно більшими були їх жертви у минулому. Платила Україна і не раз великою кров’ю, великим горем і морем страждань». Вчений бив на сполох через експансію інформаційного ринку російськомовною літературою і періодикою. «Очевидною є необхідність правового захисту національного інформаційного простору», – наголошує В. Здоровега. Адже інформаційна політика є важливою стратегією у міжнародних зв’язках України, бо «інформаційний простір держави сягає настільки далеко, наскільки вона може закинути власну інформацію у світ». У час війни ми переконалися, наскільки потужними є впливи ворога на інформацій простір, яких жорстких інформаційних атак зазнала не лише Україна, а й сусідні держави, які у війні залишились нашими партнерами.
Володимир Здоровега ідентифікував українців як європейців, але не лише у територіальному контексті, а насамперед у культурному, порушуючи одвічну проблему ментальності українців у контексті геополітичної орієнтації на Схід чи на Захід. Європейську цивілізацію розглядав як символом високої культури та гуманізму, тому закликав українську журналістику прагнути до нього. Європейський ідеал, на його думку, передбачає свободу слова і свободу ЗМІ. Він був впевнений, що українська культура, зокрема журналістика – це частина цієї цивілізації. Думка вченого про те, що через історичну долю зв’язки між Європою та Україною були обірвані, знищувалися, є цікавою, якщо брати до уваги перехідний для Української держави час, коли була написана стаття – 1992 рік. І саме волелюбні традиції української публіцистики, літератури, журналістики, на думку Володимира Здоровеги, мають повернути українську журналістику в європейську культуру, органічною частиною якої вона і є. Він зазначає, що демократична українська журналістика була насамперед журналістикою високої й оригінальної мислі, любові та самопожертви. І саме це єднає її з європейською пресою. Принципи журналістської праці Володимира Здоровеги – це своєрідний кодекс честі українського журналіста, який охоплює професійну, етичну та національну площину. Вони актуальні й сьогодні, коли журналістика переживає цифрові трансформації, але зберігає свою головну місію – служіння суспільству, правді та людяності, боротьбі за існування своєї державності.
Як бачимо теоретичні основи журналістської творчості, розроблені Володимиром Здоровегою, і сьогодні є актуальними. Його наукова спадщина об’єктивно відображає стан розвитку української журналістики. Науковим публікаціям Володимира Здоровеги притаманний комплексний підхід до дослідження журналістського процесу, актуальність, глибина суджень, прогностичність, практична спрямованість. Все це забезпечує свіжість ідей професора Здоровеги в нашому непростому сьогоденні. Бачення розвитку української журналістики залишається актуальним, хоч виходить за межі часопростору, в якому жив і творив автор. На нашу думку, це лише підтверджує істиність поглядів вченого і в цьому велика цінінсть наукового й публіцистичного доробку Володимира Здоровеги. Справедливо підкреслив проф. Присяжний: «Криниця Вчителя завжди повна живлющої води. Треба йти до неї, щоб напитися». Так і ми сьогодні, осмислюючи складні явища дійсності, стрімкий розвиток інформаційної галузі, сягаємо до неоціненного творчого доробку професора Здоровеги, знаходячи відповіді на наболілі питання не лише професійного журналістського характеру, а й глибинно філософського – людського існування і демократичного розвитку державного ладу.
Мирослава Рудик, доцентка кафедри теорії і практики журналістики факультету журналістики
