Помітно зростає популяризація народних мотивів у сучасній українській культурі. Аудиторія надихається рідною етнографією, вивчає її, і така зацікавленість позитивно впливає на активне поширення ознак народності серед різних брендів, проєктів і особистостей, причетних до мистецтва.
Музика. Прикладом популяризації народності в сучасній музиці є творчість Софії Лешишак. У соцмережах мисткиня часто публікує відео з концертів, що дуже надихає пірнути в пісенність минулого. Софія Лешишак переспівує хіти ретро, народні пісні й вічну класику «Цвіте терен», «Пісня буде поміж нас», «Коли заснули сині гори», «Намалюй мені ніч» і багато інших. Репертуар співачки складають веснянки, щедрівки, колядки й колискові. Софія Лешишак популяризує українську народну творчість по всьому світу через гастролі в ПАР, США, Франції. Цікаво, що солістка випускає пісні на вірші Франка, однією з таких є «Молода любов».
Вартий уваги український проєкт «Svarog Light», він став яскравим прикладом переосмислення слов’янської міфології через електронну музику. Музикант Дмитро Дяченко інтегрує образи язичницьких богів і народні обрядові мотиви в сучасні звукові полотна. Важливою рисою творчості є використання архаїчного фольклору, зокрема прадавніх космогонічних колядок. Зрештою, цей синтез традицій і технологій успішно популяризує етнічні коди на цифрових платформах.
Фотографія. Фотомистецтво не перестає дивувати, адже чимало світлин сьогодні люди публічно транслюють у стилі етно. Фотографи виконують такі знімки в різних регіонах України й відтак відображають тутешні пейзажі й національний стрій. Переглядаючи, немов старий альбом, ці світлини, ми ніби занурюємося в часи наших предків. Тож наочно бачити, а не лише чути народну культуру – це ще один спосіб пізнати наш етнос. Аби дослідити цю сферу, можете ознайомитися з творчістю Анни Сенік – авторки етнічних фотосесій.
Популяризує і дає нове дихання традиційним українським образам львівська фотографиня Світлана Лисцева. Її творчість сповнена любов’ю до народних українських вбрань, особисто добираючи до нього хусточки, намиста та прикраси. Найціннішим у її світлинах є те, що вона створює свої фотосесії на фоні українських садиб і дивовижної краси пейзажів, переносячи у час, коли так українці вдягалися регулярно.
Показує світу й нашу етнокультуру француз з українським походженням Юрій Білак. Його творчість відома далеко за межами України завдяки численним фотовиставкам у країнах Європи, у Канаді та Японії. З 2004 року митець досліджує історію своїх предків, подорожуючи їх регіонами та створюючи етнографічні репортажі й фотокниги. Через свої фотографії та міжнародні виставки Юрій Білак прагне привернути увагу світової спільноти до української історії, культури, стійкості народу й наслідків війни.
Прикраси. Це особливий спосіб самовираження у минулому і сьогодні. Зараз ми можемо воскрешати красу предків, вона продовжує жити в тих речах, якими відрізнялися українці від інших народів. Ґердан, силянка, кривулька, зґарда, дукач – це вишуканість української народної творчості. У ці символи вкладено наше, рідне розуміння прекрасного. І це дуже простий і потужний метод берегти наш етнос – просто вдягаючи на себе намисто.
Популяризують прикраси львівські крамниці й артпростори. Один з найпопулярніших осередків мистецтва в будь-яких його проявах – це сучасний артцентр «Дзиґа», який має насичену історію. «Дзиґа» виникла у Львові після проголошення Незалежності України – на перетині студентського протестного руху, авангардного мистецтва й музичного андеґраунду. За понад три десятиліття вона стала простором, де сплітаються музика, література, сучасне мистецтво, перформанс, медіа і міжнародні культурні ініціативи. До речі, іноді у Львові організовують благодійні майстер-класи, де можна доторкнутись до історії та навчитися виготовляти традиційні прикраси на шию.
Соцмережі. Тут найбільша концентрація людей, тож можна легко звернути увагу аудиторії на інформацію про етнокультуру завдяки яскравим публікаціям, швидким переходам, цікавим заголовкам й ефектним відео. Такими є сторінки в Instagram про український фольклор, зокрема про демонологію, де йдеться про магічних персонажів, таємні обряди, міфологію. Це дуже цікавий напрям народознавства, й потребує майстерної інтерпретації в інтернет-просторі. Автори таких блогів пишуть також про традиції та звичаї свят різних циклів і обрядів, діляться маловідомими фактами народних поглядів, висвітлюють давні знімки й публікують фольклорні твори. Саме зі соцмереж люди, які не мають снаги до вивчення культури з книг, дізнаються про різні факти народознавства.
Фестиваль. Це ще один спосіб українців спільно зберегти культурну пам’ять. Тут оживають традиції різних регіонів: народна музика, танці, ремесла, традиційний одяг, прикраси й обряди, які впродовж століть передавалися від покоління до покоління. Програми етнофестивалів часто пропонують покупки краму, зокрема, можна придбати ґорсети, хустини, бубни й інше. На захід запрошують етногурти навіть кримськотатарської музики, пропонують послухати чудову поезію та інтелектуальні дискусії. Однією з таких подій є етнічний фестиваль «Країна Мрій».
Театр. Упродовж усієї історії людства театр виконував важливу функцію культурного просвітника, допомагаючи суспільству осмислювати власне минуле через мистецтво. І сьогодні українська сцена продовжує цю традицію: у театральних постановках оживають історичні події, літературні твори, постаті видатних українців, народні звичаї та особливості життя різних регіонів. Особливо помітним це стало в сезоні 2024-2025 років, коли серед найпопулярніших вистав були «Червона рута», «Гуцулка Ксеня» і «Зілля». Значну роль відіграють постановки, які звертаються саме до української історії та культури: наприклад, «Червона рута» через образ Володимира Івасюка відтворює цілу епоху української музики, а «Гуцулка Ксеня» та «Гуцульське весілє» знайомлять глядача з культурою Карпат, показуючи гуцулів як живих людей зі своїми почуттями, гумором і традиціями. Отже, театр дозволяє емоційно відчути свою причетність до нього, побачити історію через людські долі та зрозуміти, як культурна спадщина продовжує існувати в сучасній Україні.
Українці мають надзвичайно гарну й неповторну культуру. А завдання сучасності – відчути її цінність, зрозуміти її ціну, зберегти її та передати світові в тій самій красі, якою вона показує себе кожен день через усе навколо. Тож, гуляючи центром Львова, озирніться довкола й прислухайтеся до вулиць. Історія предків завжди поруч, і вона – прекрасна.
Надія Подзелінська, Марія-Єлизавета Саврук
