Українська пісня – це втілення нашої ідентичності, це прояв духовності, це світогляд народу. Вона звучить у моменти радості, горя, страху чи успіху української нації. Нам важливо знати, хто причетний до її створення, яким був її шлях. Одним із геніїв музичного творіння є Олександр Кошиць – диригент, композитор, етнограф і фольклорист.
Олександр Кошиць народився в сім’ї священника 12 вересня 1875 р. на Київщині, а згодом переїхав на Черкащину в с. Тарасівка. Відомо, що Тарас Шевченко наймитував у родича Олександра Кошиця, там він закохався в дочку священника Феодосію, проте отець не дав благословення на шлюб. Земляки невимовно пишаються цими двома особистостями слова й пісні.
Навчався Олександр Кошиць у Богуславському духовному училищі, Київській духовній семінарії і Музично-драматичній школі Миколи Лисенка. «Шість років в бурсі нехай нікого не дивує, бо поступив в підготовчий клас, а в третьому сидів два роки, як і подобає кожному порядному богуславському бурсакові», – жартома висловлювався Олександр Кошиць про період навчання.
Згодом діяч викладав у Ставропольській жіночій гімназії, в Учительському інституті й Київській духовній семінарії. У цій справі він не відчував себе на своєму місці, тому пішов за покликом серця – музичне мистецтво. Ще під час навчання Олександр Кошиць чув твори Дмитра Бортнянського, Артема Веделя й Максима Березовського, це його мотивувало піти шляхом пісні. Невдовзі він почав акомпанувати. Вчителюючи на Кубані, Олександр Кошиць одержав рекомендацію від Миколи Лисенка зібрати місцеві народні пісні, зокрема часів козацтва. Так і сталося, а опісля видали збірку з 500 українських фольклорних творів.
У 1904 р. Олександр Кошиць повернувся до Києва й на запрошення Миколи Лисенка почав працювати в музичній школі. Надалі в 1908 р. він став очільником хору Київського університету. Крім того, Микола Садовський і Марія Заньковецька заснували театр і професійно слідкували за диригентом, щоб запропонувати співпрацю. Музикант погодився, тож у театрі він працював з операми й оперетами, наприклад, «Різдвяна ніч», «Енеїда», «Дай серцю волю, заведе в неволю» тощо. Цікаво, що Олександр Кошиць диригував без батути (диригентської палички), а хористи працювали не з текстом, вони дивилися уважно на свого провідника.
Згодом починається дуже важливий період у житті Олександра Кошиця. Він разом зі студентами Київського університету імені святого Володимира на Різдво 25 грудня 1916 р. вперше виконали витвір генія Миколи Леонтовича «Щедрик». Через два десятиліття в 1936 р. американець українського походження Петро Вільговський створив власну версію цього твору, змінивши текст, адже весь світогляд наших предків, закладений у цій пісні, є недосяжним для інших народів. «Carol of the Bells» – символ Різдва в сучасній Америці.
У 1917 р. Олександр Кошиць увійшов до УЦР на посаду в музичний відділ. Згодом Симон Петлюра дає завдання композиторові й диригентові за тиждень створити хорову капелу УНР, яка має вирушити в подорож Європою, щоб наша пісня звучала на весь світ і стала дзеркалом української ідеї. Діяч виконав прохання – 24 березня 1919 р. капела відправилася на гастролі. «Місію Кошиця називали посольством з іншого світу, мистецькою інтервенцією української весни, патріотичною маніфестацією, найкращою візитною карткою України, першим достойним показом української народної пісні перед народами світу, державною інституцією молодої нації, яка повернула собі свободу після тривалого поневолення…», – йдеться в праці Михайла Боровика «Століття українського поселення в Канаді (1891–1991)». Ця дивовижна подорож, яка пронесла на весь світ українську пісню, що закохала в себе сотні тисяч іноземців, тривала п’ять з половиною років. Хор відвідав 17 країн, зокрема, Францію, Австрію, Велику Британію та Іспанію.
Важливий доробок Олександра Кошиця – виконання колискової «Ой ходить сон коло вікон». Американський композитор Джордж Гершвін доповнив нею арію «Summertime» з опери «Поргі та Бесс». Із 1926 р. диригент продовжує працювати в США й Канаді, пише церковні твори, керує хором «Сімка» і викладає в Колумбійському університеті. Невдовзі він підготував щоденник «З піснею через світ».
Олександр Кошиць зізнавався, що важко збагнути, які спокуси на нього чигали, але його мета – це збереження рідної культури й повернення до України, хоч, на жаль, це було неможливо. Видатний діяч музичного мистецтва помер 21 вересня 1944 р. Ще за життя він заповів, щоб його прах відправили до України, але цього так і не виконали.
Про видатного композитора й диригента пам’ять житиме ще довго, про це свідчать хор Молодих українських націоналістів у Канаді, музей Олександра Кошиця в Києві і в с. Тарасівка. Також не менш важливим став цикл музично-духовних заходів «Хоровий Собор Олександра Кошиця», який запровадили Всеукраїнське товариство імені Миколи Леонтовича й Українське Православне Товариство Святого Андрія. Неоціненний внесок для збереження й популяризації української пісні здійснив Олександр Кошиць, тож плекаймо нашу спадщину й пам’ятаймо про видатного музиканта.
Марія-Єлизавета Саврук
