Вона живе в Нью-Йорку, п’є каву на ходу, носить підбори, постійно кудись поспішає, має дедлайн і, звичайно ж, працює журналісткою. Якщо ви дивилися ромкоми 1990–2000-х, цей сюжет вам точно знайомий. Але чому саме журналістика так часто ставала професією головної героїні? І що спільного між культовими фільмами «Як позбутися хлопця за 10 днів», «Із 13 в 30», «Нецілована» та реальністю роботи в медіа? Розберімось.
Подарунок для сценариста
Журналістика давно стала популярною професією для героїв романтичних комедій. Для сценариста журналістика – майже подарунок. Ця професія дозволяє героїні бути одночасно незалежною, амбітною і соціально активною. Їй не потрібно пояснювати, чому вона постійно десь ходить, знайомиться з людьми, ставить запитання або раптом опиняється в центрі якоїсь історії. Журналістка може працювати в редакції, їхати на інтерв’ю, проводити розслідування, сваритися з редактором і повертатися додому о десятій вечора. А ще вона має причину бути цікавою. Тому що хороший журналіст у кіно – це людина, яка хоче знати більше за інших. І це дуже зручна риса для головної героїні, адже допомагає зробити сюжет нетривіальним та насиченим.
У 1990-х і 2000-х журналістка в кіно часто була не просто героїнею з цікавою професією, а своєрідним символом самостійного, насиченого й трохи хаотичного дорослого життя. Це добре видно у фільмах «Нецілована», «Як позбутися хлопця за 10 днів» та «Із 13 в 30», «Щоденник Бріджит Джонс»: їхні героїні працюють у медіа, бігають із дедлайнами, шукають власний голос, намагаються довести свою професійну спроможність і водночас якось розібратися з особистим життям. Причому журналістика тут подається як професія, яка дає свободу, доступ до цікавих людей і можливість бути в центрі подій. У «Як позбутися хлопця за 10 днів» героїня мріє вирватися за межі легковажних матеріалів про стосунки, у «Із 13 в 30» робота в модному журналі стає частиною образу успішного дорослого життя, а в «Нецілована» журналістка взагалі буквально підробляє свою особистість заради матеріалу. І хоча етична сторона таких сюжетів змушують журналіста нервово хмурити брови, для кінематографа тієї епохи журналістика була ідеальною професією для головної героїні: достатньо престижною, щоб показати її амбіції, достатньо хаотичною, щоб створювати сюжет, і достатньо соціальною, щоб у неї постійно траплялися пригоди.
Віддзеркалення ідеалу жінки тієї епохи
Можливо, секрет був у тому, що журналістика ідеально відповідала образу «сучасної жінки», який популяризувала культура того часу. Та й, будьмо відверті, ми й сьогодні зустрічаємо схожі наративи. «Ідеальна жінка» мала бути самостійною. Мати кар’єру, власну думку, перманентно гарний вигляд, бути фінансово незалежною, цікавою і водночас залишатися героїнею романтичної історії. Журналістика дозволяла поєднати все це в одному персонажі.
Але кіношна журналістика має проблеми
Є лише один маленький нюанс. Журналістика в кіно дуже рідко схожа на журналістику в реальності. У кіно журналістка приходить у редакцію і там усі працюють над великими матеріалами.
У реальності перед цим може бути:
листування з героєм сюжету, який третій день не відповідає;
пошук нормального фото, яке не закенселять через авторські права;
перевірка інформації у п’яти джерелах;
ручна розшифровка двохгодинного інтерв’ю;
повідомлення від редактора о 23:43: «І ще декілька зауважень…».
Кіношна журналістка має ідеальне волосся навіть після десятигодинного робочого дня. Реальна ж журналістка має одночасно відкриті Google Docs, Word, Telegram, пошту, ChatGPT, World News, Canva і ще 10 вкладок. У кіно головна героїня за один вечір знаходить сенсацію та на ходу вигадує теми, які западають у серце головного редактора. У реальності ти можеш витратити 3 години на фактчекінг та вичитку матеріалу.
Чи винне кіно в тому, що ми пішли на журфак?
Можливо, трохи. Бо якщо ти виріс на фільмах, де журналіст має стильний офіс, цікаву роботу, доступ до найкращих подій міста і шанс випадково зустріти кохання свого життя біля редакційного ліфта, журналістика справді може здатися професією мрії. А потім ти приходиш на факультет журналістики. І дізнаєшся про верифікацію, джерела, жанри, дедлайни, деонтологію, етику, баланс думок та інформаційні приводи. І хоча ці слова змушують зняти такі полюблені нами рожеві окуляри, проте важливість та роль професії не нівелюють. Бо за всією цією кіношною естетикою є одна річ, яку фільми все-таки передають правильно. Журналістика – це професія для людей, яким цікаво, як влаштований світ. Які можуть та хочуть впливати на суспільство, висвітлювати правду та мають природну та багатогранну зацікавленість у житті. Для тих, хто хоче ставити запитання, шукати відповіді, будувати діалоги з людьми, з якими за інших обставин ніколи б не познайомився. І розповідати історії так, щоб їх захотілося прочитати іншому. Можливо, тому журналістка так довго залишалася ідеальною героїнею кіно. Не через стильний офіс і навіть не через ту саму чашку кави, яку вона чомусь завжди встигає випити на ходу. А тому, що вона завжди має причину піти назустріч новій історії.
Кароліна Гавриленко
