Мова – це не лише спосіб порозумітися з людиною, яка говорить інакше. Вона відкриває доступ до іншої культури, досвіду та способу мислення. А разом із цим може змінювати наше уявлення про власні можливості й професійний шлях. Сьогодні знання іноземних мов виходить далеко за межі аудиторії: міжнародні обміни, співпраця з іноземними університетами та спілкування з фахівцями з інших країн дедалі більше стають частиною освітнього досвіду. Що насправді означає знати іноземну мову на професійному рівні? Як мова впливає на наше сприйняття світу і як змінюється професія перекладача? Яку роль у цьому процесі відіграє міжнародна співпраця? Про це та більше говоримо з Оксаною Мольдерф – керівницею Центру міжнародної співпраці, асистенткою кафедри міжкультурної комунікації та перекладу факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка – з нагоди Міжнародного дня перекладача, який відзначають 30 вересня.
Мова як спосіб пізнання світу
Оксано Євгенівно, Ви багато років викладаєте німецьку мову. Як знання іноземної мови змінює людину – не лише з професійного погляду, а й у повсякденному житті?
Якщо говорити про професійне життя, знання іноземної мови відкриває можливість працювати з новими людьми, країнами, контекстами – з тим, із чим ми не могли б працювати без знання цієї мови. Ми говоримо зараз про англійську як lingua franca, але розуміємо, що в багатьох контекстах і ситуаціях від нас очікують розуміння та володіння мовою партнера. Адже дуже часто англійська для всіх нас є іноземною, коли ми спілкуємося у міжнародному середовищі. І це, знову ж таки, дещо інший рівень спілкування, коли ми переходимо з людиною на її рідну мову, прагнемо збагнути її спосіб мислення і формулювання думок, зрозуміти весь комплекс ментально-культурних проявів.
Якщо ж говорити про повсякденне життя, знання іноземної мови дає можливість відкривати для себе нові країни, пробувати щось нове. Часто, коли ми їдемо за кордон, найкращі поради від місцевих – куди піти поїсти, куди поїхати – отримуємо тоді, коли звертаємося до них рідною мовою. Бо вибудовується певний зв’язок, виникає почуття довіри, і, ймовірно, з нами поділяться такими інсайдами, яких не буде, коли місцеві розуміють, що перед ними англомовний турист. Тому іноземні мови – це однозначно про розширення горизонтів, культурні контакти, а також про відкриття нових професійних можливостей. Ми знаємо, що сьогодні знання мов дуже цінується, особливо у професіях, пов’язаних із роботою у міжнародних компаніях та організаціях.
Як змінилося Ваше ставлення до німецької мови за роки викладання та перекладацької роботи? Чи відкриває професійне знання мови певні особливості, яких не помічаєш, коли просто нею спілкуєшся?
Коли ми викладаємо мову, то дивимося на неї не лише з точки зору комунікативного підходу, а й як на систему. Мова певною мірою є відображенням ментальності, а те, як вона побудована, її структура – це також певною мірою таке ментальне дзеркало. Ми бачимо, наприклад, якщо порівнюємо німецьку та українську мови, ті феномени, які є в одній мові й відсутні в іншій. Розуміємо, що одне й те саме слово може в різних мовах мати різне значення. Наприклад, німецьке слово bald означає «скоро», але це «скоро» в українському та німецькому контекстах може мати зовсім інше значення.
Філологічна освіта дозволяє мислити категоріями великої структури, тобто це вже трохи інший погляд на мову. Коли ми навчаємо школярів чи студентів, то переважно використовуємо комунікативний підхід, якщо йдеться про звичайні мовні заняття. Коли ж працюємо з філологами, то вчимо їх бачити структуру мови, пояснювати певні мовні явища, особливо в порівнянні з українською. Це теж дуже цінно – розуміти, що є в одній мові, чого немає в іншій і що в іншій мові можна виразити іншими засобами. Наприклад, категорія означеності й неозначеності в німецькій мові: як вона може виражатися за відсутності артиклів в українській мові.
Сьогодні знання іноземної мови часто сприймають як додаткову перевагу. У яких ситуаціях, на Вашу думку, знання мови вже не просто дає перевагу, а стає необхідністю?
Ми це дуже добре побачили у 2022 році в контексті повномасштабного вторгнення, коли люди виїжджали за кордон. Тоді були, напевно, дві базові навички, які мали особливе значення: знання іноземної мови і, дуже часто, наявність водійського посвідчення, щоб мати змогу виїхати з місця, яке атакують, і так далі. Коли ми бачимо, хто найшвидше інтегрувався в інших країнах, то це люди, які знали мову. Вони швидше отримували доступ до інформації, соціалізувалися, знаходили кращу роботу. Тому знати іноземні мови однозначно потрібно: по-перше, у сучасному глобалізованому світі, по-друге, у світі постійних загроз.
Як змінюється професія перекладача
З 2014 року Ви працюєте на кафедрі міжкультурної комунікації та перекладу. Як за цей час змінилася професія перекладача? Що змінилося, якщо порівняти початок Вашої роботи із сьогоденням?
Коли я починала працювати на кафедрі, якість машинного перекладу була дуже слабкою. Тоді нам доводилося перекладати практично все самостійно, тому що постредагування результатів машинного перекладу займало більше часу, ніж сам переклад. Сьогодні ми живемо в епоху, коли, якщо ти хочеш бути конкурентним на ринку перекладацьких послуг, твій переклад має бути кращим за машинний переклад. І це, насправді, непросто. Тому що, коли ми бачимо його якість і те, як він змінюється з роками, це, насправді, квантовий стрибок.
У мене є курс «Переклад і цифрові технології», зміст якого я в силу цифрового прогресу оновлюю щороку доволі інтенсивно. І коли ми порівнюємо переклади ще буквально дворічної чи трирічної давності з тими, які маємо зараз, то це абсолютно різні результати. Тобто штучний інтелект уже вдається і до стилізації, і до виконання багатьох інших прохань, які ми йому формулюємо. Тому, якщо говорити про письмовий переклад, сьогоднішній перекладач буде конкурентним лише тоді, коли якість його роботи буде кращою за результати машинного перекладу і коли він зможе критично проаналізувати цей переклад. Відповідно, для цього потрібні не тільки ґрунтовні філологічні, а й широкі енциклопедичні знання та багато інших речей. Сьогодні йдеться вже не про конкуренцію між собою за місце праці, а про конкуренцію між нами і технологічними рішеннями. Цифри показують, що ринок перекладацьких вакансій звужується, очікування щодо якості перекладів теж змінюються, і відповідна оплата за ці переклади стає іншою. Тому ситуація нелегка, і за останні 12 років, які я працюю в цій галузі, вона змінилася кардинально.
Що відрізняє професійного перекладача від людини, яка просто добре володіє іноземною мовою? Які знання та навички є визначальними у професійній роботі перекладача?
Щодо кваліфікації перекладача, то тут насправді дуже багато вимог. Це, звичайно, прекрасне знання іноземної мови – щонайменше на рівні С1, а в ідеалі – С2. Але, крім того, це ґрунтовні знання історії, культури, економіки, політики країни, з якою ви працюєте. А сьогодні це ще більше, оскільки ми перебуваємо в процесі європейської інтеграції: важливо розуміти ці процеси та те, як працює Європейський Союз. Через багатомовність ЄС, через ту ж таки німецьку, а зрештою через французьку, іспанську, англійську чи іншу мову ми маємо доступ до розуміння процесів, які відбуваються в його межах.
Далі – певні фізіологічні та психологічні навички, які теж необхідно тренувати. Це стресостійкість – особливо важлива в усному перекладі, хоча й у письмовому можуть бути короткі дедлайни, коли треба швидко налаштуватися і виконати роботу. В усному перекладі це вміння у короткий проміжок часу продукувати текст і долати певні труднощі. Перекладацькі ситуації теж можуть бути різні: від технічних проблем до перекладу в якомусь шумному приміщенні й так далі. До цього треба швидко адаптуватися і шукати часто нестандартні рішення. Це також уміння визначати власні межі, тобто не братися, скажімо так, за ризиковані переклади. Коли розумієте, що у вас недостатньо часу на підготовку або що це не ваша тематика, треба об’єктивно оцінити власні можливості й пам’ятати, що ви – людина, і вам теж потрібен час на підготовку. Наступне – знання професійної етики і лояльність до клієнтів, з якими працюєте. Є різні ситуації: інколи переклад можуть прагнути використовувати з маніпулятивною метою. Тут ви маєте чітко вибудовувати межі.
Якщо говорити про те, як сприймає мову перекладач і людина, яка має гарну мовну підготовку, то це різні категорії сприйняття, наприклад, у контексті усного перекладу. Людина, яка гарно володіє мовою, сприймає певне висловлювання, може почати його інтерпретувати, накладати на власний досвід, будувати якесь судження. Перекладач натомість має залишатися нейтральним. Як би йому не подобалося те, що говорять, як би він не ідентифікував себе з цим, він має передавати думку нейтрально. Маємо такий історичний приклад у контексті Нюрнберзького процесу. Ми знаємо, що поведінка нацистських лідерів у суді була часами обурливою, вони часто починали заперечувати очевидні речі. І, власне, усвідомлюючи, що людина каже неправду, перекладачі все ж зобов’язані були продовжувати передавати її думку – це не кожен може. Тим більше ми розуміємо, що в тому контексті переклад часто здійснювали люди, які особистою історією були пов’язані з Голокостом, із тими злочинами, які тоді здійснила нацистська Німеччина.
Тож вміння абстрагуватися від власних думок і суджень, бути такою нейтральною ланкою комунікаційного процесу, яка передає висловлювання з мови А мовою Б, – це дуже важлива навичка. Однозначно потрібні широкі енциклопедичні знання, про які я вже згадувала. Завдяки їм ви зможете відрізнити правду від фальші, зробити висновки, чи якась помилка у висловлюванні була зроблена з певною метою чи це випадковість.
Чи достатньо перекладачеві добре знати мову, щоб якісно виконати свою роботу? Наскільки важливо вміти досліджувати тему, перевіряти факти, працювати з термінологією та розуміти контекст?
У нас був такий приклад зі студентами. У промові жінка говорила про населення Землі й назвала цифру 20 мільярдів. Якщо ми знатимемо, що населення Землі – це приблизно 8 мільярдів, то тут очевидно, що ця помилка була випадковою, тобто людина обмовилася. Якщо ми бачимо, що щось було сказано ненавмисне, то можемо допомогти і виправити цю помилку. Але для цього треба мати відповідні знання й досвід, щоб зрозуміти, чи справді йдеться про випадковість.Тобто готуватися до перекладу потрібно не тільки в аспекті термінології, бо її треба знати, але й розуміти процеси.
Якщо ми трохи далекі від певної тематики, потрібно заглибитися в неї. Умовно, якщо ви далекі від медицини, то хоча б базову медичну термінологію та розуміння медичних процесів треба засвоїти. Так само з фізикою чи хімією. Якщо ви підете перекладати на медичний конгрес без підготовки, то, швидше за все, це буде доволі невдалий переклад. Не потрібно переоцінювати власні можливості, а впевненість у собі має будуватися на фундаментальних знаннях. Це дуже важливо, особливо, якщо йдеться про вузькофаховий контекст. Але навіть поза вузькофаховим контекстом важливе розуміння базової термінології. Наприклад, ви будете слухати промову, і в ній говоритимуть про Європейську Раду, Раду Європи чи Раду Європейського Союзу. І якщо ви не знаєте цих трьох понять та відмінностей між ними, то заведете себе в глухий кут і через неправильне використання термінології зрештою можете як для мовця створити проблеми, так і залишити після свого перекладу неприємне враження. Тому готуватися треба ґрунтовно, фахово однозначно, але, крім того, важливі широкі енциклопедичні знання. Тому читати, читати, читати… Я про це постійно наголошую студентам: від коротких новинних текстів, які допомагають набратися актуальної термінології, до аналітичних статей.
Переклад може бути дуже різним – від роботи з письмовим текстом до усного перекладу, де рішення потрібно приймати безпосередньо в моменті. У чому полягають основні відмінності між цими форматами роботи? Які особливості та вимоги має враховувати перекладач у кожному з них?
По перше – здатність коригувати. У письмовому перекладі є змога постійно повертатися до тексту, перечитувати його кілька разів. Усе залежить від дедлайну, але, коли отримуємо певне замовлення і погоджуємося на нього, розуміємо, що матимемо час для того, щоб цей текст перекласти, перечитати декілька разів. Якщо говорити про усний переклад, то тут здатність виправити помилку чи відкоригувати текст дуже обмежена. Наприклад, якщо ми чогось не зрозуміли, а потрібно перекладати далі, то в процесі, коли прийшло розуміння певного факту, це можна десь у канві перекладу висвітлити. Але насправді вікно можливостей тут дуже обмежене.
По друге – формат, у якому отримуємо вихідний текст. В ідеалі для усного перекладу в нас теж є певні матеріали, адже можна отримати текст промови чи ключові слова, але інколи цього немає. Відповідно, текст подаватимуть фрагментами, причому вони залежать від мовця. Звичайно, добре було б заздалегідь обговорити зі спікером, як саме він промовлятиме текст для перекладу: чи це буде частина речення, певне висловлювання, цілий текст або його частина. Це треба узгоджувати. Інколи такої можливості немає, і різні мовці мають різний стиль. Хтось буде говорити реченнями, а хтось – напівреченнями. Це, до речі, дуже складно перекладати послідовно. Може бути й так, що хтось виголосить усю промову на 10 хвилин, а потім дасть можливість її перекласти. Відповідно, в усному перекладі ви не завжди маєте цілісний текст. А в письмовому перекладі є змога прочитати текст повністю, а тоді почати перекладати.
По третє – умови, в яких ви працюєте. Якщо це письмовий переклад, то можете працювати вдома, зокрема в зручному одязі та приємній атмосфері. Якщо це усний переклад, він явно ставить певні вимоги до того, як ви одягнуті і де перебуваєте. Якщо говорити про офіційні зустрічі, то вони, звичайно, вимагають офіційного стилю. Але якщо, умовно, їдете кудись на ферму домовлятися про розведення овець, то цей стиль, очевидно, буде виглядати не дуже доречно. Тобто потрібно теж з’ясовувати, у якому контексті і з ким ви будете працювати. Ну і, звичайно, рівень стресу, проте тут усе залежить від досвіду. Багато моїх колег, які постійно займаються усним перекладом, скажуть, що він для них менш стресовий, ніж письмовий, але насправді це індивідуально. Однак потреба працювати в коротких часових рамках в усному перекладі однозначно більша.
Освіта, яка формує майбутніх фахівців
Пані Оксано, повертаючись до роботи на кафедрі міжкультурної комунікації та перекладу, Ви викладаєте такі дисципліни, як «Практика перекладу з першої іноземної мови», «Перша іноземна мова», «Основи міжкультурної комунікації та усного перекладу» та «Переклад і цифрові технології». Які підходи Ви використовуєте у викладанні цих дисциплін і як поєднуєте теоретичну підготовку з практичними навичками, необхідними майбутнім перекладачам?
Є дисципліни, зокрема «Аудіовізуальний переклад» та «Переклад і цифрові технології», які потребують постійної актуалізації. Ми не можемо щороку читати той самий матеріал, що й минулого року. Його однозначно потрібно оновлювати, а інколи – навіть повністю перебудовувати, тому що за рік технічний прорив може бути настільки великим, що те, що ми пропонували й пояснювали студентам як практичне рішення, уже не використовується. Натомість з’являються нові інструменти та можливості.
Щодо предмету «Практика перекладу», то, напевно, найбільш ціннісним методичним орієнтиром для мене став тренінг у 2023 році, на який нас із колегами з кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура запросив Генеральний директорат з питань усного перекладу Європейської комісії. Тоді представників провідних українських університетів, які готують усних перекладачів, зібрали в Брюсселі, щоб поділитися найкращими практиками того, як ефективно готувати фахівців із усного перекладу. Там були дуже ретельні рекомендації, які зокрема лягли в основу концепції Європейської магістратури з конференц-перекладу, де ми чітко розуміємо, що має бути за чим. Загалом весь процес умовно поділений на три фази. Перша фаза – це тренування пам’яті. Потім ми переходимо до послідовного перекладу, а вже на базі навичок, здобутих під час тренування пам’яті та послідовного перекладу, формуються компетенції синхронного перекладу. У Брюсселі нам також розповідали про різні прийоми роботи з студентською аудиторією під час навчання перекладу. Зокрема, познайомили з концепцією «чистого слухача». Це людина, яка не чує вихідного тексту, бо або виходить за двері, або переходить в кімнату очікування у разі занять в дистанційному форматі, а повернувшись, сприймає лише цільовий текст. На основі її розуміння цього цільового тексту ми можемо перевірити, чи правильно передано зміст, чи все враховано.
Цей досвід був для мене дуже важливим, і я впроваджую його в освітній процес та мотивую колег використовувати цей підхід. В Європейській магістратурі з конференц-перекладу залучено багато університетів, які постійно досліджують, як найкраще готувати перекладачів, і разом із перекладацькими службами Європейського Союзу мають значний практичний досвід, яким радо діляться з нами. Є й інший підхід – одночасно навчати послідовного та синхронного перекладу. Але принаймні в Європейській магістратурі з конференц-перекладу, цей підхід не знайшов такого широкого застосування.
Окрім тренінгу в Брюсселі, ми разом із колегами з кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура були в Чехії у Карловому університеті, де є тривала інституційна традиція підготовки перекладачів. А цього року побували у Словаччині, в Університеті ім. Коменського в Братиславі, де також реалізовується Європейська магістратура з конференц-перекладу. Там колеги ділилися з нами практичними досвідом, який тепер також впроваджуємо у роботі зі студентами.
Як за роки Вашої роботи змінилися студенти, які приходять навчатися на кафедру? Чи змінилися їхні очікування від навчання, мотивація та уявлення про майбутню професію?
Я захоплююся студентами, з якими працюю зараз. Якщо ми розуміємо, у якому складному контексті відбувається навчання, то насправді це дивовижно. Дуже часто наші студенти мають непросту ситуацію вдома: хтось із батьків, родичів чи друзів перебуває на фронті. І попри це, вони продовжують навчатися та будувати своє майбутнє. Це не може не викликати захоплення. Те, що мені подобається в сьогоднішніх студентах, – це їхній прагматичний підхід до життя. На зміну нам, романтикам, які не завжди розуміли, куди рухатися і що робити, прийшли люди, які значно чіткіше розуміють, чого хочуть, які цілі й навіщо їм це потрібно. Звичайно, трапляються окремі випадки, коли залишається певна невизначеність, коли батьки намагаються прийняти рішення за своїх дітей. Але я думаю, що із такими випадками можна працювати. Щиро радію тим ситуаціям, коли заходи, які ми з колегами проводимо, дають можливість студентам знаходити нові орієнтири, переосмислювати себе. У 2025 році в рамках одного із проєктів ми проводили літню школу в Хемніці, яку назвали «Перекладаючи Європу». Там ми говорили про Європейський Союз і важливу для перекладачів інформацію про нього. А під час неформальних зустрічей – про те, де і як можна працювати. І одна студентка, яка відвідувала цю літню школу, сказала: «Ви показали мені можливості». Мені здається, це дуже важливо. Якщо якоюсь порадою, вдалим заняттям чи певною позауніверситетською активністю ми даємо студентам шанс побачити себе в цій професії, то це, мабуть, найважливіше.
Які можливості кафедра створює для студентів поза межами навчальних занять, щоб вони могли отримувати практичний досвід, спілкуватися з фахівцями та вже під час навчання долучатися до професійного середовища?
У нас дуже багато можливостей. Почну з того, що ми разом із колегами з кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура цьогоріч маємо вже четвертий грант від Європейського парламенту для розбудови програм із усного перекладу. Завдяки цьому студенти обох кафедр мають можливість взяти участь у навчальному візиті до Брюсселя, аби познайомитися з тим, як працюють перекладацькі служби Європейського Союзу. Дуже важливо побачити, як насправді реалізовується задекларована багатомовність ЄС, як виглядають перекладацькі будні в такому складному і багатоголосому «організмі». Ми запрошуємо з лекціями викладачів, професорів провідних європейських університетів. У мене часто є запити щодо усного перекладу. Я все більше мотивую студентів брати участь у таких перекладах, ділюся контактами, бо мені хочеться, щоб вони спробувати свої сили. Бо, чим більше буде цього практичного досвіду, тим легше буде потім у професії. Особливо в університетському контексті є багато заходів, де можна перекладати, коли приїжджають гості з-за кордону. Тому, якщо є така змога, ми радо залучаємо студентів і до таких активностей.
Якщо говорити про письмовий переклад, то ми реалізовуємо на кафедрі багато перекладацьких проєктів, зокрема художньої літератури. За останні роки у нас вийшло друком чимало знакових антологій, які є вдалим прикладом співпраці перекладачів-початківців і визнаних майстрів цієї справи, які не лише популяризують німецькомовну літературу в Україні, а й дають можливість іноземному читачеві пізнавати українську літературу минулого і сьогодення.
Особисто я координувала два проєкти, які присвячені перекладу української літератури про війну. Одна книжка вийшла у Німеччині ще тоді, коли про воєнну літературу говорили мало, а саме у 2021 році, напередодні повномасштабного вторгнення, інша – у 2024 році. У 2021 році ми навіть змогли, попри пандемію, запросити німецьких колег і студентів до Львова та провести один із перекладацьких семінарів у нас. У 2024 році через повномасштабну війну цього вже не було, але ми намагалися їздити до колег за кордон, аби не втрачати можливості живого діалогу. Зрештою ми провели презентацію обох антологій у Німеччині. Вважаю, що такими проєктами ми формували молоде перекладацьке середовище. Але, крім того, звертали увагу на проблематику війни і на те, що нам насправді дуже болить. Ці два проєкти точно залишаться у моїй пам’яті. Знаю, що учасники, які вже встигли навіть завершити навчання в університеті, досі згадують їх із приємністю.
Міжнародна співпраця та нові можливості
Окрім роботи на кафедрі, Ви також очолюєте Центр міжнародної співпраці Львівського національного університету імені Івана Франка. Хотілося б окремо поговорити і про цей напрям роботи. Яку роль сьогодні відіграє міжнародна співпраця у розвитку Університету та які можливості завдяки їй отримують студенти й викладачі?
Міжнародна співпраця – це один із найважливіших напрямів академічної діяльності. Ми говоримо про три фундаментальні стовпи, на яких базується діяльність Університету: освіту, науку і так звану «третю місію». Власне, міжнародна співпраця пронизує всі ці стовпи. В освіті це реалізовується через академічну мобільність та проєктну діяльність, в науці – через спільні білатеральні чи мультинаціональні дослідження і заходи. Наразі в Університеті реалізовуємо також важливий проєкт у межах програми Erasmus+, у рамках якого наша університетська команда разом із закордонними партнерами та партнерами з України напрацьовує механізми посилення співпраці університетів та громад в контексті реалізації «третьої місії». Україна перебуває в процесі інтеграції до Європейського Союзу. І для того, щоб цей процес проходив успішно, нам й інституційно потрібно розуміти, які маємо орієнтири, які найкращі практики можемо запозичити, якими своїми напрацюваннями можемо поділитися. Такі можливості, як навчання і стажування за кордоном, підвищення кваліфікації, освітні, наукові проєкти, мовні курси, допомагають Університету поступово інтегруватися до Європейського освітнього і наукового простору.
Одним із найвідоміших форматів міжнародної мобільності є Erasmus+. Які можливості ця програма сьогодні відкриває для студентів та викладачів Львівського університету?
Університет має хороші показники участі в Erasmus+ за останній рік: понад 600 студентів і майже 600 викладачів взяли участь в академічній мобільності. Звичайно, ми прагнемо більшого, адже середньостатистичний бенчмарк, визначений у Європейському Союзі, становить понад 20%. Очевидно, щоб досягти цього показника, нам потрібно або стати частиною Європейського Союзу, або отримати інший статус у програмі, який дозволить використовувати ширші формати співпраці. Але навіть ці цифри, які маємо за цей рік, свідчать про високий рівень інтернаціоналізації в Університеті та інтерес до участі в програмі, який з кожним роком зростає. Якщо раніше на деякі скерування конкурс становив одну-дві людини на місце, то цьогоріч в декількох випадках було понад 50 претендентів на одне місце.
Erasmus+ дає можливість відкрити для себе нові горизонти. Якщо говорити про студентів, то це навчання у провідних закладах вищої освіти Європейського Союзу без плати за навчання, можливість побудувати мережу контактів за кордоном і отримати цінний досвід для резюме. Роботодавці однозначно цінують такий досвід, адже він свідчить про самостійність, відкритість і компетентність, адже на Erasmus+ їдуть студенти з високими академічними результатами, добре підготовленими мотиваційними листами та CV. Крім того, участь в міжнародній академічній мобільності – це можливість говорити про Україну. Дуже часто наші студенти беруть участь у міжнародних вечорах та інших заходах, де можуть представляти українську культуру, розвіювати міфи про Україну й говорити про війну, щоб наш голос не був забутим. Для викладачів це також можливість представляти Україну, ділитися традиціями, розповідати про українську культуру та історію. Водночас вони можуть обмінюватися з колегами методами й формами навчання, напрацьовувати спільні наукові дослідження. Тобто Erasmus+ – це не лише мобільність, а й спільні проєкти.
Проєкти програми Erasmus+ допомагають особливо країнам, які перебувають у процесі європейської інтеграції, розбудовувати людський потенціал і досліджувати теми, важливі в контексті Європейського Союзу: інклюзію, зелений перехід, цифрову трансформацію, розбудову громадянського суспільства тощо. Erasmus+ – це унікальна програма, і ми сподіваємося, що в новому програмному періоді отримаємо новий статус, який відкриє для нас ще більше можливостей. Зокрема, матимемо доступ до повноправної участі в альянсах європейських університетів.
Одним із напрямів міжнародної співпраці стали Українсько-німецькі семінари, які вже двічі відбувалися на факультеті журналістики – у вересні 2025 та березні 2026 року. У межах цих заходів німецькі журналісти, медіаексперти та інші фахівці проводили для студентів семінари й майстер-класи. Як виникла ідея започаткувати такий формат українсько-німецької співпраці та яке значення, на Вашу думку, ці зустрічі мають для студентів і університетської спільноти?
Поштовхом для розбудови цього циклу семінарів стали окремі лекції на факультеті журналістики, які проводив німецький медіаексперт Ніклас Вензель. Колеги з факультету журналістики активно працювали над тим, щоб ці заходи стали регулярними. На певному етапі цей формат уже став загальноуніверситетським: окрім журналістських тем, порушували питання економіки, політики та культури.
Центр міжнародної співпраці підтримує проведення таких проєктів. Це формат діалогу рівних із рівними. До нас приїжджають люди, які працюють у медіаіндустрії, є радниками політичних партій чи допомагають депутатам Бундестагу. Вони діляться своїм досвідом і розповідають, як прийшли до своєї професії. Часто учасники також показують найкращі практики розбудови громад і підтримки місцевих спільнот. Особливо цінне те, що до нас приїжджають люди приблизно одного покоління зі студентами, які можуть взаємодіяти зрозумілою для усіх мовою і в комфортному форматі. Як показав досвід уже кількох етапів, ця співпраця є дуже успішною.
Дуже сподіваємося, що в березні наші німецькі колеги приїдуть знову, привезуть ще більше експертів і в нас знову відбудеться повноцінний діалог. Тому що вони приїжджають сюди не лише для того, щоб ділитися досвідом, а й для того, щоб почути нас. За результатами цього діалогу було багато публікацій у медіа. Через соціальні мережі колеги також поширювали свій досвід перебування тут і спілкування зі студентами під час війни. Сподіваюся, що таких форматів буде більше – не лише українсько-німецьких, а й двосторонніх або багатосторонніх форматів співпраці з іншими країнами.
Бліц
Німецька чи українська?
– Українська.
Усний переклад чи письмовий переклад?
– Усний переклад.
Книга чи фільм мовою оригіналу?
– Книга мовою оригіналу.
Ранок чи вечір для роботи?
– Вечір.
Паперовий словник чи онлайн-словник?
– Онлайн-словник.
Оригінальність тексту чи зрозумілість для читача?
– Зрозумілість тексту для читача.
Одне слово, яке неможливо перекласти дослівно, чи одне речення, яке хочеться перекладати знову і знову?
– Одне речення, яке хочеться перекладати знову і знову.
Вивчити нову мову чи відвідати нову країну?
– Відвідати нову країну.
Перекласти слово чи передати його настрій?
– Перекласти слово.
Мова як інструмент чи мова як спосіб пізнання світу?
– Мова як спосіб пізнання світу.
Поясніть свій фінальний вибір
Мова – це лише верхівка айсберга. Але саме мова відкриває нам ключ до його глибини – до розуміння ментальності, певних схем поведінки, до того, як наш візаві мислить і чому він мислить саме так. Тому мова – це однозначно не просто говорити, щоб говорити, а говорити, щоб пізнавати.
Розмовляла Олеся Заболотня
