Сьогодні журналістика вимагає цілісного, нефрагментарного погляду на світ, розуміння міжнародних процесів, а також готовності працювати в глобальному інформаційному просторі з усіма його викликами. Саме тому сучасне студентство потребує і фахових знань, і можливостей для міжнародних обмінів, спілкування з іноземними фахівцями. Львівський національний університет імені Івана Франка створює для цього чимало можливостей. На факультеті журналістики студенти, зокрема, можуть долучатися до лекторію з іноземними спікерами та до інших міжнародних академічних ініціатив. Особливе місце в цьому процесі посідає кафедра зарубіжної преси та інформації – простір, де журналістику розглядають крізь призму світових медіа й міжнародного співробітництва. Якою сьогодні має бути кафедра, щоб відповідати викликам сучасної журналістики? Як змінюється навчальний процес? Які партнерства відкривають нові можливості для студентів і викладачів? Про це, а також про принципи й цінності в журналістиці ми поговорили із завідувачем кафедри зарубіжної преси та інформації факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, доцентом Тарасом Лильом.
Кафедра зарубіжної преси та інформації: нове бачення розвитку та міжнародні перспективи
Тарасе Ярославовичу, Ви очолили кафедру зарубіжної преси та інформації у період, коли журналістика, особливо міжнародна, переживає дуже стрімкі зміни. Якою Ви бачите кафедру через п’ять років і які ключові завдання ставите перед собою?
Кафедра зарубіжної преси та інформації має власну стратегію розвитку, у якій чітко прописані основні напрями. Основна мета кафедри – відповідати стандартам, які забезпечують навчальний процес згідно з вимогами до журналістів-міжнародників. У цьому контексті я завжди кажу, що журналістика не може догоджати так званій «людині малого місця», яка мало знає і мало чим цікавиться. Сьогодні це навіть небезпечно. Варто спонукати життєвонеобхідне зацікавлення подіями у світі, в якому відстані зведені до нуля, а більшість викликів мають інтегральний характер. Події, що відбуваються, здавалося б, десь далеко за океаном, раптово можуть істотно вплинути на наше життя. І навпаки, події в Україні можуть стати причиною голоду, наприклад, у деяких африканських країнах. У контексті таких тенденцій в навчальному процесі необхідно посилювати й етичний складник, бо ситуація вимагає якісно іншої співпраці журналістів-міжнародників, їхньої солідарності в умовах, де зло з нетерпінням чекає на нашу байдужість. Відповідальний журналіст не має права призвичаюватися ні до щастя, ні до чужого болю. Про все це замало просто інформувати. Усе це потрібно розпізнати, пояснити нашим читачам, глядачам і слухачам. Дуже часто трапляється так, що саме журналісти мають першими дати відповідь на питання «чому?», особливо у випадках, коли йдеться про масову загибель людей.
Уже з нового навчального року ми посилюємо практичний аспект підготовки журналістів-міжнародників. На початку вересня стартує медіаплатформа «СвітОгляд», де студенти аналізуватимуть міжнародні події. «Світогляд» – ключове слово для кафедри зарубіжної преси та інформації вже понад тридцять років, від часу її заснування. Медіаплатформа невипадково передбачає гру слів – світогляд і огляд світу водночас.
Плануємо зробити цей аналіз всеохопним і таким чином внести свій вклад у те, щоб жоден регіон, жодна країна, жоден народ не потрапляв у таке собі інформаційне потойбіччя. Міжнародні події, як правило, у нас асоціюються з тим, що відбувається в Європі чи Сполучених Штатах Америки. Сучасний світ доволі євроцентричний, а це несправедливо. Із дуже серйозними викликами стикаються й африканські країни, де зосереджено лише приблизно 4% медіа. Також з поля зору не можна випускати країни Азії та Латинської Америки. Доцент кафедри Юрій Мельник уже певний час читає курс «Медіа Глобального Півдня»… На медіаплатформі «СвітОгляд» студенти у співпраці з викладачами-консультантами зможуть коментувати події, розміщувати свої аудіо- та відеоматеріали, пропонувати подкасти. Маємо намір з часом проводити відеоогляди міжнародних подій на YouTube. Відтак хочемо зробити все для того, щоб студенти відчули дух роботи відділу міжнародної інформації у наближених до редакційних умовах.
Гаслом кафедри є такий спонукальний вислів: «Розуміймо світ разом». У нас освітній процес побудований так, щоб сприяти цьому розумінню, допомагати студенту декодувати досліджувану дійсність, використовуючи знання з комунікативістики, культурології, літератури, націології. Саме тому майбутнє журналістики – за усебічною обізнаністю журналіста, який хоч і програє всюдисущій людині з гаджетом у руці в оперативності, але спроможний бачити контексти, закулісся подій, схоплювати тенденції і пояснювати їх. Саме так зможемо вистояти посеред алгоритмічних викликів. Пам’ятаймо про те, що багато благородних, масштабних справ, подій починалися на першій сторінці якісної газети. У цьому – велика відповідальність і журналістів, і журналістської освіти.
Які зміни в організації навчального процесу кафедри плануєте здійснити найближчими роками та які нові дисципліни можуть з’явитися в навчальних програмах?
Відповідаючи на Ваше запитання, хочу повернутися до вже згаданої медіаплатформи «СвітОгляд», де окреме місце буде відведено літературному репортажу. Із вересня на кафедрі зарубіжної преси та інформації працюватиме Олеся Яремчук – відома репортажистка, авторка книжки про національні меншини в Україні «Наші інші». Школа літературного репортажу в Україні зародилася впродовж останнього десятиліття й успішно розвивається сьогодні. Я хотів би, щоб її посилювали, зокрема й випускники факультету журналістики, адже багато речей як в Україні, так і за кордоном потрібно саме таким чином документувати. Магістри програми «Міжнародна журналістика» мають можливість вивчати курс із літературного репортажу. Плануємо з часом запровадити його і для бакалаврів. Про найбільші світові виклики й трагедії ми глибше довідалися саме завдяки літературному репортажу. Взяти хоча б репортажі Войцеха Тохмана про війну в Боснії і Герцеговині чи геноциди у Руанді, Камбоджі…
Вже у цьому семестрі кафедра пропонує курс «Медіаландшафт Польщі і Західних Балкан». Балкани – це частково Terra incognita для України, але водночас стратегічно важливий регіон. Вважаю, що Західним Балканам потрібно приділяти більше уваги. Ми запросили до співпраці нашого випускника Бориса Варґу (Новий Сад, Сербія). Журналіст багато років працював для BBC й телекомпанії Al Jazeera Balkans. Ми прагнемо розвивати й інші курси. Зараз доволі успішно студенти вивчають журналістику фрілансу, яка є особливо актуальною.
Розкажіть, будь ласка, про міжнародні партнерства кафедри. Які можливості для стажувань та академічних обмінів за кордоном Ви плануєте розвивати для студентів і викладачів?
Кафедра зарубіжної преси та інформації вже багато років активно розвиває міжнародні зв’язки з європейськими закладами вищої освіти. Співпраця з Варшавським університетом у Польщі – один із найуспішніших прикладів такого партнерства, яке виникло в рамках угоди між університетами. Кафедра налагодила плідну співпрацю з Інститутом міжкультурних студій Центрально-Східної Європи. Саме там працюють великі друзі України, зокрема директорка Інституту, професорка Йоанна Ґетка. Її допомога ЗСУ триває уже п’ятий рік. Польська колега приділяє велику увагу можливостям для наших студентів брати участь у літніх школах і різних програмах обміну.
За останні три роки понад 50 майбутніх журналістів-міжнародників відвідали Варшавський університет. До речі, остання така поїздка відбулася у липні. Студенти мали змогу послухати лекції в Інституті міжкультурних студій Центрально-Східної Європи, відвідати редакцію Польського радіо для України, редакцію телеканалу «Slawa TV», де їм розповіли про особливості роботи цих медіа, а також про сучасний стан польсько-українських відносин. Викладачі кафедри, студенти-міжнародники беруть участь у програмах академічних обмінів Erasmus+, CEEPUS (Central European Exchange Program for University Studies). Доцентка кафедри Ольга Квасниця налагодила співпрацю з Ібарацьким християнським університетом (Японія), доцент Юрій Мельник недавно повернувся зі стажування в Інституті комунікаційних досліджень Бамберзького університету (Німеччина), яке продовжить у грудні. 7 вересня в Європейському університеті Віадріна у Франкфурті-на-Одері Олеся Яремчук прочитає лекцію «Наші імена. Історії українського різноманіття» (в межах Літньої школи KIU 2026 «Національності, меншини та ідентичність: (пере) осмислюючи Україну?»).
Кафедра має досвід проведення зустрічей студентів із міжнародними журналістами, які працюють у провідних медіа та висвітлюють події у світі, зокрема російсько-українську війну. Яку роль у професійному становленні студентів відіграє безпосереднє спілкування з міжнародними журналістами та їхній практичний досвід?
Упродовж минулого навчального року кафедра зарубіжної преси та інформації організувала зустрічі з журналістами Японії, Франції, Колумбії, Швеції, Керії, Польщі. По-перше, розмова з іноземними журналістами дає змогу більше дізнатися про менталітет народів, політику та історію країни. Такий країнознавчий аспект є дуже важливим у нашому навчальному процесі. Світ – це сукупність різноманітностей, єдність у множинності. Журналістові-міжнароднику важливо у своєму тексті чи образі не загубити цю різноманітність. По-друге, ці зустрічі завжди завершуються імпровізованою пресконференцією, під час якої студенти вчаться формулювати запитання, які ми пізніше намагаємося детально проаналізувати.
Які принципи та цінності, на вашу думку, мають залишатися незмінними в журналістиці, попри її розвиток і появу нових технологій та підходів?
Справді, журналістика змінюється, але є сталі цінності. Кафедра має певні традиції, яких ми дотримуватимемося попри всі заплановані інновації. Для нас важлива система цінностей. На мою думку, головною проблемою зарубіжної й української журналістики залишається продажність. Знання і вміння важать багато, але й вони можуть бути небезпечними, якщо основою для їхнього використання не є справжні цінності. Мені імпонує думка Махатми Ганді, який вважав, що знання без порядності – це нісенітниця. Як і наука без людяності, торгівля без етики, насолода без сумління, багатство без праці… Згадані цінності становлять основу для благородної мотивації журналіста, завдання якого не лише професійно ковзати фактажною поверхнею, а й шукати причини певних подій, тенденцій хоча б з огляду на те, що, як відомо, криза перестає бути критичною, якщо з’ясовані джерела кризи.
Життя поза роботою
Що допомагає Вам відновлюватися поза роботою? Які у Вас є захоплення, хобі чи заняття, для яких завжди намагаєтеся знаходити час?
Насправді я не потребую відновлення після роботи. Я люблю свою працю і найбільше відпочиваю під час вдало проведеного заняття зі студентами, коли, наприклад, виникає дискусія і ми виходимо на наступний рівень розуміння проблеми. Втоми після таких занять не буває. Серед моїх зацікавлень – мандрівки. Пізнавати світ – чи з книжкою, чи в реальності – це, мабуть, найкращий відпочинок.
Які книги, автори чи історії справили на Вас найбільше враження і, можливо, вплинули на Ваше світоглядне або професійне формування?
Насамперед згадаю книжку, яку періодично перечитую. Вона, мабуть, справила на мене одне з найбільших вражень. Це твір Фрідріха Дюрренматта «Суддя і його кат». Сьогодні книжка доступна в українському перекладі. Вона дала мені віру чи, скажімо, сподівання на те, що зло схильне до самознищення. Інколи людині достатньо не заважати цьому своєю байдужістю. У переліку найважливіших книжок є так звані макротексти на зразок «Моральних листів до Луцілія» Сенеки – вони актуальні завжди, а є такі, що пояснюють дух конкретного часу. Наприклад, «Росія 1839 року» Кюстіна. Правда, багато характеристик французького маркіза є актуальними донині. Вибір літератури певною мірою зумовлений сьогоднішніми подіями, викликами. З прочитаного за останній час – «Жінка в Берліні» Марти Гіллерс, серія книжок про спецоперації ізраїльської розвідки «Моссад» (автор Міхаель Бар-Зохар) – це дуже корисна і повчальна література, насамперед, для українських спецслужб.
Бліц
Книга чи фільм?
– Спочатку книга, а потім фільм.
Спокійний відпочинок чи активна подорож?
– Активна подорож.
Новини зранку чи перед сном?
– Зранку.
Онлайн-зустріч чи жива розмова?
– Жива розмова.
Лекція чи інтерактивний семінар?
– Інтерактивний семінар, але щоразу більше вкраплюю інтерактивність і в лекційні заняття.
Репортаж чи аналітика?
– Аналітика.
Швидкість чи точність?
– Точність.
Гостре запитання чи дипломатичне формулювання?
– Гостре запитання.
Поставити незручне запитання чи почути несподівану відповідь?
– Поставити незручне запитання.
Одна подорож – 10 історій чи одна історія, але 10 країн?
– Одна подорож – 10 історій.
Знати всі новини світу чи вміти знайти одну найважливішу?
– Вміти знайти одну найважливішу.
Поставити запитання майбутньому чи минулому?
– Насправді відстані між минулим і майбутнім не такі вже й великі. Дуже часто відповідь про майбутнє ховається в минулому. Я б обрав минуле.
Журналістика як місія чи як професія?
– Журналістика як місія.
Поясніть свій фінальний вибір.
Я б не боявся патетичності, закладеної в понятті «місія». Місія – це те, що ми готові зробити для іншого. У випадку з журналістикою цих інших дуже багато. Мені завжди пригадується відповідь легенди американського телебачення Волтера Кронкайта. Він сказав, що успішною є та кар’єра, озираючись на яку, ми можемо сказати: «Я змінив щось на краще». Цей телекоментатор впливав на розвиток США, пояснював американцям, що для них означає вбивство президента Кеннеді, участь у війні у В’єтнамі, висадка астронавтів на Місяць, але навіть у цій відповіді журналіст виявив скромність. Інколи достатньо змінити світ на відстані витягнутої руки чи принаймні спробувати, щоб прожити життя недаремно.
Розмовляла Марія-Єлизавета Саврук
