У час, коли Україна проходить крізь одне з найважчих випробувань у своїй історії, особливого значення набувають особистості, які формують не лише інтелектуальний, а й духовний фундамент суспільства. Протоієрей Михайло Сивак – кандидат богословських наук, доцент, Ректор Львівської православної богословської академії, ключар Свято-Покровського кафедрального собору у Львові – поєднує в собі покликання адміністратора і душпастиря. З листопада 2025 року він очолює Академію, працюючи в умовах війни, коли духовна освіта – це не лише знання, а й формування світогляду, відповідальності та внутрішньої стійкості. Співпраця між Львівським національним університетом імені Івана Франка та Львівською православною богословською академією відкриває нові можливості для студентів і викладачів, поєднуючи освіту з духовним досвідом. Про навчання у Академії, про співробітництво між Львівським національним університетом імені Івана Франка та Львівською православною богословською академією, про духовність у часі війни – у розмові з протоієреєм Михайлом Сиваком.
Про навчання у Львівській православній богословській академії
Які особливості навчання у Львівській православній богословській академії? У чому головна відмінність духовної освіти від навчання в класичних університетах?
Насправді спільного між цими типами освіти дуже багато. І в державних закладах освіти, і в духовному навчальному закладі працюють кваліфіковані викладачі. Студенти навчаються за звичною системою: чотири роки бакалаврату та два роки магістратури, що передбачає написання і захист наукових робіт. Отже, структурно освітній процес є ідентичним до університетського. Водночас суттєва відмінність полягає в спрямуванні знань. У класичних університетах їх здобувають для земного життя, різних професій і сфер діяльності. Натомість у духовному навчальному закладі знання значною мірою орієнтовані на вічне життя. Тут вихованці не лише здобувають знання, а й навчаються жити у постійному духовному зв’язку з Богом.
Студенти вивчають богослов’я – науки, пов’язані з історією Церкви та її вченням. Серед них – догматичне, моральне, пастирське богослов’я та інші спеціалізовані дисципліни. Зокрема, догматичне богослов’я допомагає зрозуміти основні істини віри, моральне – засади християнської поведінки, а пастирське готує до священничого служіння.
Важливою складовою навчання є духовне життя, що включає участь у богослужіннях і молитвах. Розпорядок дня студентів насичений духовною практикою: вони не лише теоретично пізнають, ким є Бог, а й практично навчаються спілкуватися з Ним через молитву. Саме в поєднанні знань і духовного досвіду полягає головна відмінність духовної освіти.
Як виглядає один звичайний день студента в Академії – від ранку до вечора? І як молодь проводить свій вільний час поза навчанням?
Один звичайний день студента в Академії має чіткий розпорядок, адже важливу роль відіграє дисципліна. Майбутній священнослужитель повинен бути відповідальним і організованим, і саме в стінах духовного закладу формується ця внутрішня дисципліна. День розпочинається з підйому та ранкової молитви. Після сніданку студенти вирушають на лекції та семінарські заняття.
Далі – обід за монастирською традицією: під час трапези один зі студентів читає про життя святого, пам’ять якого вшановують цього дня. Таким чином навіть прийом їжі стає частиною духовно-виховного процесу. Після обіду передбачено дві години вільного часу: студенти можуть спілкуватися між собою, займатися самоосвітою, брати участь у творчих чи медійних проєктах. У період самопідготовки вони опрацьовують матеріал і готуються до занять у бібліотеці або в аудиторіях. Водночас частина вихованців бере участь у богослужіннях: відповідно до графіка чергувань групи відповідають за спів, читання та інші літургійні обов’язки.
Варто зазначити, що, окрім навчання, студенти мають різні послухи – доручення, які формують відповідальність. Спектр обов’язків доволі широкий: від допомоги в бібліотеці, інформаційного та медійного наповнення у пресслужбі до виконання господарських справ. Такий розпорядок сприяє формуванню самодисципліни, яка залишається з людиною на все життя. День завершується коротким відпочинком і спільною молитвою.
На Вашу думку, студенти вступають до Академії вже з чітким усвідомленням свого покликання, чи воно формується поступово під час навчання – через подолання сумнівів і духовних випробувань?
Це справді цікаве питання, адже історія кожного студента є унікальною. Можна говорити про різні шляхи до покликання, але в кожному випадку особливо відчувається Божий промисел. Є студенти, які приходять до Академії з чітким усвідомленням свого покликання, адже часто вони ще з дитинства прислуговували в храмі й були залучені до церковного життя. Водночас є й ті, хто не мав глибокого церковного досвіду, але відчував внутрішній потяг до духовного життя. Подібна історія була і в моєму житті: я прийшов у сферу богослов’я, не будучи воцерковленою людиною, але згодом відчув поклик, який привів мене на цей шлях. Є також люди, які приймають таке рішення вже у зрілому віці. Вони можуть мати іншу освіту чи професію, але зберігають внутрішнє прагнення до служіння. Отже, для когось покликання є чітким від самого початку, а для когось воно формується поступово – через навчання, духовний досвід і подолання сумнівів.
З якими викликами найчастіше стикаються студенти під час навчання – як у навчальному процесі, так і в духовному становленні?
Зі свого боку ми прагнемо створити для студентів максимально комфортні умови для навчання і проживання. В Академії забезпечено гуртожиток, триразове харчування, а також належні умови для навчання та духовного розвитку. Водночас основні виклики часто мають не зовнішній, а внутрішній характер. Насамперед ідеться про боротьбу з власною лінню та небажанням підпорядковувати свою волю розпорядку дня. Інколи хочеться відпочити або відкласти обов’язки, однак відповідальність вимагає своєчасної присутності на молитві, заняттях чи богослужіннях. Саме цей дисциплінарний аспект для багатьох стає першим серйозним випробуванням. Утім ті, хто знаходить у собі сили його подолати, формують ключову якість – самодисципліну, яка допомагає їм у подальшому житті та служінні.
Важливу роль у подоланні труднощів відіграє духовна підтримка. В Академії є духівник, куратори курсів і священники, які супроводжують студентів, надають поради, вислуховують і наставляють. У разі порушення внутрішнього порядку або виникнення навчальних труднощів студентам можуть додаватися певні завдання чи доручення. Це не є покаранням, а радше способом виховання відповідальності та усвідомлення власних дій. Отже, головні виклики полягають не лише в навчанні, а передусім у внутрішній праці над собою, формуванні характеру й духовної зрілості.
Про співробітництво між Львівським національним університетом імені Івана Франка та Львівською православною богословською академією
Нещодавно Львівський національний університет імені Івана Франка та Львівська православна богословська академія уклали договір про співробітництво. Як це партнерство вплине на навчальний процес і можливості для студентів обох закладів?
Для забезпечення кращої ефективності освітнього процесу важливо співпрацювати з іншими навчальними закладами. Інтегруючись в освітню систему України, Академія має амбітну мету – активно співпрацювати з іншими університетами. Нещодавно Львівська православна богословська академія та Львівський національний університет імені Івана Франка уклали договір про співробітництво. Він передбачає розвиток внутрішньої академічної мобільності для учасників освітнього процесу, проведення спільних наукових досліджень, реалізацію спільних освітніх програм та інших проєктів.
Особливого значення така співпраця набуває в умовах війни. Уже п’ятий рік ми переживаємо кровопролитну боротьбу з агресором, який прагне не лише захопити території, а й знищити нашу ідентичність, культуру та духовне коріння. Можна сказати, що держава – це тіло народу, а духовні основи й Церква – його душа. І ворог намагається зруйнувати і тіло, і душу. Саме тому поєднання духовної освіти і світської науки є надзвичайно важливим. Отож, така співпраця покликана зберігати нашу ідентичність, культуру, історію і традиції, щоб ми мали змогу протистояти духовним викликам сучасності.
Варто зазначити, що співпраця з Львівським університетом уже має конкретні результати. Уже через два тижні після підписання договору відбувся спільний круглий стіл за участі представників обох закладів, зокрема фахівців із філософії, історії, культури та мистецтв. Під час цього заходу було окреслено основні напрями подальшої співпраці. Вже наступного дня студенти нашої Академії відвідали концерт на факультеті культури і мистецтв Львівського університету, присвячений творчості Тараса Шевченка. У свято Входу Господнього в Єрусалим хор під керівництвом Василя Чучмана співав Божественну Літургію в Академічному храмі святого Іоана Золотоустого. Усе це – не просто окремі заходи, а живий досвід спілкування, знайомства та взаємного пізнання. Навіть проста розмова чи спільна кава між студентами різних закладів уже формує атмосферу взаємного духовного збагачення.
Як ця співпраця може сприяти формуванню не лише знань, а й цінностей і світогляду молоді?
Співпраця між навчальними закладами – це не лише про знання, а й про спілкування, яке формує світогляд людини. Під час спільних конференцій, лекцій чи зустрічей здобувачі освіти різних закладів мають можливість обмінюватися досвідом і думками: студенти духовного навчального закладу можуть ділитися своїм духовним досвідом, а студенти університету – науковими здобутками та дослідницькими підходами. Такий взаємний обмін формує не лише інтелектуальний рівень, а й цінності молоді. Адже світогляд формується не лише через підручники, а й через живе спілкування, дискусії та взаємоповагу. Ми вже плануємо та поступово реалізовуємо різноманітні спільні проєкти: зустрічі зі студентами, наукові заходи й культурні події. Водночас найважливішим у цьому процесі є можливість для молоді бачити одне одного, спілкуватися, обмінюватися думками та досвідом. Саме така взаємодія сприяє формуванню гармонійної особистості, яка поєднує не лише знання, а й духовні орієнтири та моральні цінності.
Нещодавно Ви взяли участь у ХІ-ій Міжнародній науково-практичній конференції «ФІЛОСОФСЬКО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДУХОВНОСТІ В АБІЛІТАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА», яка відбулася у Дзеркальній залі Львівського університету. Чому, на Вашу думку, такі конференції є важливими для суспільства і як вони сприяють підтримці наших Захисників та Захисниць?
Такі конференції сьогодні мають особливе значення. Я виокремив два основні аспекти їхньої важливості. Перший – це збереження нашої духовності та ідентичності. У час війни надзвичайно важливо мати тверде духовне осердя, адже саме духовна сила формує внутрішню стійкість людини. Коли людина розуміє, що захищає свою землю, свою культуру, свою родину – вона має мотивацію і силу діяти. Ми знаємо, що Бог є там, де є правда – ця впевненість зміцнює дух народу.
Другий аспект пов’язаний з темою абілітації – відновлення людей, які постраждали внаслідок війни. Йдеться не лише про фізичне лікування, а й про духовне та психологічне відновлення Воїнів, які повертаються з фронту пораненими або травмованими. У цьому процесі надзвичайно важливою є співпраця багатьох фахівців: психологів, священнослужителів, науковців різних галузей. Подібні наукові конференції об’єднують зусилля і допомагають організовувати спільні підходи для підтримки наших Воїнів.
Про духовність у часі війни
Як би Ви окреслили роль духовності для людини саме під час війни?
У час війни особливо важливо мати чіткі життєві орієнтири, які з’являються тоді, коли людина знає свою історію, коли вона любить свою Батьківщину, своїх рідних та близьких. Окрім того – розуміє, що є добро, а що – зло. Саме духовне осердя дає людині силу пережити лихоліття, подолати різноманітні випробування і чинити спротив агресору. Якщо говорити про духовність у християнському розумінні, то Бог є Дух, а отже духовність – це уподібнення Богові. Зі Святого Письма ми знаємо, що Бог є любов. Уподібнення Богові – означає жити в любові, перебувати в любові й наповнювати нею усе своє життя. Одним із найважливіших Євангельських принципів є допомога ближньому, що у час війни особливо актуально. Якщо людина вважає себе духовною, вона має дбати про тих, хто поруч: підтримувати поранених, підтримувати тих, які втратили свій дім, а також допомагати тим, які потребують бодай доброго слова. Саме духовність допомагає нам залишатися людяними й підтримувати одне одного в найважчих випробуваннях.
Сьогодні багато священників виходять у медійний простір. Ваш проєкт на YouTube «На каві» – це діалог з цікавими людьми. Що Ви особисто відкриваєте для себе у цих розмовах і як вони збагачують Ваше розуміння духовності?
Світ дуже швидко змінюється і є надзвичайно динамічним. Часто виникає запитання: чому Церква не змінюється? Важливо розуміти, що незмінними є віровчення і догмати, натомість змінюватися можуть способи їхнього донесення. Істини про Бога, про добро й зло залишаються сталими, однак методи проповіді мають відповідати сучасному сприйняттю інформації. Саме тому медіапростір, зокрема YouTube, є одним із важливих інструментів сучасної євангелізації. Я розглядаю свій YouTube-канал як просвітницький простір, як своєрідну форму проповіді для людей, які перебувають в Інтернеті. Один із ключових моїх проєктів – «На каві». Його ідея полягає у неформальній розмові з гостем за філіжанкою кави – щирій бесіді «від серця до серця». У межах цього проєкту я спілкуюся з людьми різних професій – священниками, науковцями, лікарями, військовослужбовцями.
Серед моїх гостей були також викладачі Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема завідувач кафедри історії філософії Андрій Дахній та професор кафедри класичної філології Андрій Содомора. Розмови з такими цікавими особистостями є особливо цінними, адже вони – глибокі інтелектуали, які поєднують філософське, гуманітарне та духовне осмислення людини і світу. Такі бесіди ще раз підкреслюють важливу роль Львівського університету як осередку класичної освіти, філософської думки та інтелектуальної традиції в Україні. Під час глибокого діалогу ми порушуємо теми особистого розуміння віри, життя та людини. Такі зустрічі взаємно збагачують, і часто я й сам відкриваю для себе нові глибокі сенси, які озвучують гості.
Як не втратити культуру живого спілкування з Богом і людьми у час розвитку ШІ?
Штучний інтелект – це великий винахід сучасності, результат науково-технічного прогресу. Як і будь-який інший винахід, він не є ані добром, ані злом – все залежить від того, як людина його використовує. Можна навести простий приклад: сокира в руках лісоруба є знаряддям праці, а в руках злочинця – знаряддям шкоди. Так само і штучний інтелект може приносити велику користь людству, а може становити небезпеку, якщо його використовувати неправильно. Наприклад, у медицині штучний інтелект може допомогти винаходити нові методи лікування складних хвороб – і це буде великий прогрес. У сфері освіти він також може стати корисним помічником. Отже, головне – пам’ятати, що жодна технологія не може замінити живого спілкування людини з Богом, людини з людиною.
Окрім обов’язків Ректора Академії Ви здійснюєте служіння у храмі. Як Вам вдається поєднувати ці обов’язки та звідки черпаєте сили?
Поєднувати адміністративні обов’язки Ректора і служіння у храмі, безумовно, непросто, адже кожен із них потребує відповідальності, часу й внутрішньої зосередженості. Джерелом сили є молитва та участь в богослужінні. Саме там людина знаходить внутрішній спокій, відновлює духовні сили й отримує натхнення для щоденної праці. Коли день розпочинається з молитви, багато речей стають на свої місця, а складні завдання сприймаються більш спокійно. Важливу роль відіграє також підтримка людей, з якими разом несемо відповідальність за спільну справу, – викладачів Академії, студентів, священнослужителів. Звичайно, велике значення має і правильне планування часу. Обов’язками Ректора є організаційна робота, спілкування з викладачами, спілкування з студентами, вирішення різних адміністративних питань. Водночас служіння у храмі допомагає не втратити головного – духовного змісту цієї праці. Адже і в храмі, і в Академії є одна спільна мета – служіння Богові та людям.
У Святому Письмі сказано: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15:13 ). Як ці слова сьогодні відкриваються через подвиг українських Воїнів і як це впливає на наше розуміння жертовності?
Сьогодні ці слова Святого Письма набувають для нас особливо глибокого й цілком конкретного змісту. Ми живемо в час, коли приклади справжньої жертовності бачимо не лише в книгах чи на сторінках історії, а поруч із собою – у житті українських Воїнів, які захищають свою землю, свої родини та майбутнє своєї держави. У грецькій мові, якою було написано Євангеліє, існує кілька понять, що позначають любов. Одне з них – «агапе» – означає жертовну, безкорисливу любов, спрямовану на благо іншого. Це така любов, коли людина здатна віддавати себе ближньому.
У Святому Письмі читаємо: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3:16). Христос віддав Себе заради нас, щоб спасти від гріха, від смерті та дарувати вічне життя. Саме таку любов можна спостерігати у вчинках українських Воїнів. Їхній подвиг є яскравим свідченням того, що любов – це не лише почуття, а передусім – дія і відповідальність. Наші Захисники та Захисниці залишають свої домівки, залишають свої сім’ї й свідомо стають на захист Батьківщини. У цьому проявляється найвища любов до ближнього, яка здатна на самопожертву.
Сьогодні ми по-новому починаємо розуміти значення жертовності, яка полягає у щоденній вірності своєму обов’язку, у відповідальності за інших, у здатності поставити спільне благо вище за особистий комфорт. Подвиг українських Воїнів нагадує нам про те, що свобода і мир здобуваються дорогою ціною. Це спонукає нас до вдячності, до молитви за тих, хто стоїть на захисті України, а також до переосмислення власного життя.
У Пасхальний період ми особливо переживаємо радість Воскресіння Христового, а неділя жінок-мироносиць нагадує про роль жінки. Як би Ви сформулювали місію жінки – матері, сестри – у час повномасштабної війни?
В античні часи ставлення до жінки не завжди було належним. Про це свідчать як погляди окремих філософів античності, так і традиції давніх суспільств. Натомість у проповіді Ісуса Христа та апостолів бачимо принципово інший підхід – жінка підноситься до належного їй рівня пошани. У християнській традиції особливо вшановується Пресвята Богородиця як взірець віри та смирення. Після Свого Воскресіння Ісус Христос насамперед являється жінкам-мироносицям.
Так само й сьогодні ми бачимо особливу роль жінки. Сьогодні багато жінок служать у Збройних Силах України. Чимало з них працюють військовими медиками й не бояться вирушати в найнебезпечніші місця, рятуючи життя поранених. Водночас у тилу формуються потужні жіночі ініціативи: жінки готують їжу для військових, плетуть маскувальні сітки, займаються волонтерством і збирають допомогу для фронту. Коли Воїн отримує пакунок з дому, він відчуває турботу, любов і підтримку, що надихає та додає сили. Жіноче служіння – це велика сила, яка допомагає вистояти в найважчі часи.
Як сьогодні, у час війни, навчитися по-справжньому зберігати і проявляти любов до ближнього – навіть у найважчих обставинах?
Щоб навчитися по-справжньому любити ближнього, передусім потрібно навчитися бути християнином у повному розумінні цього слова. Євангеліє для християнина є своєрідним орієнтиром і навіть інструкцією життя. Християнин – це той, хто живе любов’ю і намагається втілювати її у своїх вчинках. Якщо людина має великі знання чи здібності, але не має любові – втрачається сенс життя. Це подібно до дзвону, який звучить, але не приносить справжньої користі. Любов – це не просто почуття, а спосіб життя. Жити любов’ю – означає вчитися прощати, підтримувати, співчувати й не допускати, щоб зло оселялося у власному серці. Саме в умовах війни це стає особливо складним, але водночас і особливо важливим. Ми живемо у світлі Воскресіння Христового. Воскресіння має не лише глибоке богословське значення – як перемога життя над смертю – але й важливий духовний сенс для кожного з нас: добро завжди перемагає зло. І саме віра в цю перемогу допомагає людині навіть у найважчі часи зберігати любов до ближнього.
Розмовляла Марина Коломієць
Фото: Ангеліна Гаряча
