Блог про науку… З чого почати і на що звернути увагу? Думаю, що відповідь на другу частину питання можна буде отримати впродовж якогось часу, коли з’являться запитання від читачів блогу, а от з першою частиною питання думаю, що все більш-менш ясно. Якщо хтось хоче себе пов’язати з наукою, то найпростіший спосіб — вступити у Львівський національний університет імені Івана Франка, бажано на хімічний факультет (хоча є й інші 18 варіантів, але на хімічному факультеті шлях в науку певно найцікавіший і найуспішніший, не даремно ж цей факультет – №1 за результатами наукової роботи в Університеті впродовж багатьох років, принаймні з 2003 року, відколи я став заступником декана з наукової роботи, так це точно). Якщо бути до кінця відвертим, то наукою можна зайнятись ще зі шкільної парти, як це робить величезна кількість «малих академіків», адже можливостей Львівська обласна мала академія наук (або просто МАН) надає ого-го скільки!
Можливо, це буде темою одного з майбутніх дописів блогу, але як хімік хочу згадати про конкурс «Кристали…» імені Євгена Гладишевського, який регулярно впродовж багатьох років проводить кафедра неорганічної хімії Львівського національного університету імені Івана Франка. Трикрапка в назві конкурсу означає те, що кожного року змінюється тематика рефератів для старшокласників, зокрема у 2025 році темою є «Кристали: від тальку до алмазу», а от школярі молодших класів щороку мають однакове завдання: виростити кристал, який може здобути приз в одній з номінацій: «Найбільший кристал», «Найякісніший кристал», «Найоригінальніший кристал», «Віртуальний кристал». Детальніше про конкурс можна почитати на вебсторінці Університету. Чому я згадав саме про цей конкурс? Тому що це унікальний феномен в Україні, а може й в цілому світі. Уявіть собі, що в перший рік війни, незважаючи ні на що, в цьому конкурсі взяли участь 148 учнів віком 13-18 років, які готували тези наукових досліджень на тему «Кристали в історії та мистецтві», та понад 3,7 тис. дослідників віком 6-12 років з усіх регіонів України, які вирощували кристали алюмокалієвих галунів. Єдине, про що ми всі шкодували, що в період воєнного стану фінал конкурсу довелось проводити в дистанційному режимі. Велика кількість учнів, які брали участь в цьому конкурсі з початку його заснування, згодом стали студентами нашого факультету, успішно його завершили і тепер займаються наукою й надалі як у Львові, так у всесвітніх наукових центрах.
До речі, про всесвітні наукові центри: ще однією з майбутніх тем майбутніх дописів мого блогу про науку може бути «Науковий туризм». Цей термін я вперше почув від мого колеги Гельмута Еренберга, з яким ми почали співпрацю ще з 2002 року, коли я перебував в Технічному університеті м. Дармштадт в Німеччині на стипендії DAAD для молодих науковців. З того часу ми разом з Гельмутом, окрім Технічного університету м. Дармштадт, встигли разом попрацювати в Інституті досліджень твердого тіла та матеріалів імені Лейбніца в Дрездені (Німеччина) та Інституті технологій м. Карлсруе (Німеччина). З іншим колегою з тих часів Германом Паулі ми їздили працювати на нейтронних реакторах в Інституті Лауе–Ланжевена наукового полігону в Греноблі (Франція) та Дослідницькому центрі Хайнца Майєра-Лейбніца Технічного університету Мюнхена (Німеччина). До цього можна додати ще низку конференцій, участь в яких була профінансована з грантів Гельмута, які покривали або організаційний внесок, або проживання в готелі, або транспортні видатки, а часом й усі ці три складники бюджету: з’їзди кристалографів у Дармштадті (Німеччина), Відні (Австрія), Версалі (Франція), Міжнародна асамблея та конгрес кристалографів в Празі (Чехія), Німецько-китайський симпозіум в Карлсруе (Німеччина). Слід зауважити, що Гельмут Еренберг є не єдиним партнером моїх наукових досліджень, то ж цим абзацом тему «Наукового туризму» вважати закритою було б помилкою, тим більше, що згодом певно буде розповідь про Європейський з’їзд кристалографів, який будуть спільно проводити Львів та Познань в серпні 2025 року. Думаю, на перший раз буде достатньо, адже про науку можна писати ще дуже багато і різноманітно, і, щоб не розпорошувати увагу, чекатиму на запитання від читачів — що саме про науку їх цікавить найбільше.
Григорій Дмитрів, декан хімічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка
