Літо в самому розпалі, а з ним і гаряча пора вступної кампанії. Тисячі абітурієнтів, які прагнуть доєднатися до студентської спільноти, обирають для себе заклад вищої освіти – осередок зростання, глибокого мислення та цінної комунікації. Цьогоріч Львівський університет є одним із лідерів рейтингу найпопулярніших ЗВО за кількістю поданих заяв від абітурієнтів. Це свідчить про вдалу та плідну роботу команди Університету. В ексклюзивному інтерв’ю для сайту «МедіаКІТ» Ректор Львівського національного університету імені Івана Франка, академік НАН України, професор Роман Гладишевський розповів, у чому полягає успіх вступної кампанії та підсумував перші результати роботи на посаді. Упродовж щирої розмови наша команда довідалася, що Роман Євгенович багато читає, навіть зранку, зокрема завжди чекає позитивних новин, які налаштовують його на продуктивний день. Проте найбільше його мотивують студенти. Вони, за переконанням Романа Гладишевського, не просто талановиті й допитливі – вони найкращі. Про якість освіти і науки в Львівському університеті, про перші підсумки й майбутні плани говоримо з Ректором, для якого Університет – не просто робота, а стиль життя.
Минуло зовсім небагато часу з моменту Вашого призначення на посаду ректора Університету. Які перші результати своєї роботи можете виокремити?
Як ви й сказали, минуло вкрай мало часу з моменту мого призначення, тож говорити про завершені процеси ще зарано. Водночас ми вже встигли закласти основи для важливих трансформацій. Розпочато перерозподіл управлінських функцій в Університеті. Змінився склад проректорів, і ми працюємо над тим, щоб управлінські процеси стали ефективнішими, а комунікація між підрозділами – більш відкритою та структурованою.Паралельно ведеться робота над низкою нових проєктів. Деякі з них ще на стадії розробки, тож поки не готові до публічного оголошення, але всі вони спрямовані на інтенсифікацію розвитку української науки, осучаснення інфраструктури Університету та включення його в контекст державницьких ініціатив. Ми також ведемо перемовини з українськими й іноземними партнерами щодо створення нової матеріально-технічної бази для якісного освітнього та наукового процесу. Перші результати цієї роботи вже є. Зокрема, на базі факультету електроніки та комп’ютерних технологій відкрито Центр 3D-технологій, який включає обладнання для 3D-друку, сканування, вакуумного формування, моделювання та гравіювання. Це лише початок: найближчим часом запрацюють й інші лабораторії та міждисциплінарні центри, які стануть платформами для наукових досліджень, інженерного навчання і студентських стартапів.Хотілося б, щоб у своєму ґаджеті була система інформації, яка стосується Університету. Щоб ми мали додаток, за допомогою якого студент міг би дізнатися, в якій авдиторії у нього пари, як звати викладача, яка тема лекції, яка література для цього потрібна. Зараз також актуальним пріоритетом є відкриття Центрів україністики, оскільки дуже важливо поширювати українську культуру і розповідати правду про нашу історію і сучасність. За кордоном також проживає чимало наших громадян. І наше завдання полягає в тому, щоб вони відчували себе українцями.Та, мабуть, головне – це атмосфера. Сьогодні університетська спільнота демонструє розуміння й підтримку позитивних змін. І це є найціннішим ресурсом, бо без довіри і внутрішнього усвідомлення потреби трансформацій жодна стратегія не матиме результату. А ми маємо і розуміння, і силу для руху вперед.
Зараз Львівський університет є одним із лідерів рейтингу найпопулярніших ЗВО за кількістю поданих заяв від абітурієнтів. Чому, на Вашу думку, наш Університет користується шаленою популярністю серед молоді, яка прагне навчатися? Якими були Ваші перші розпорядження, як голови Приймальної комісії, задля досягнення такого результату?
Популярність Львівського університету не формується розпорядженнями. Вона є результатом довіри вступників, їхніх батьків, випускників, які вже успішно реалізувалися, а також тих, хто щоденно навчається і працює всередині Університету. Цей результат – це, передусім, свідчення ефективної роботи наших факультетів, викладачів, адміністраторів, студентського самоврядування, працівників Приймальної комісії. Це показник того, що Університет має високий авторитет у суспільстві, а наше студентство – репутацію активної, освіченої та відповідальної частини українського суспільства.Як голова Приймальної комісії, я не ставив собі за мету втручатися в щоденну роботу кваліфікованої команди. Мої перші рішення були радше організаційними, ніж директивними. Ми забезпечили злагоджену роботу, належний рівень комунікації, реагування на звернення вступників. Але найважливіше – це створення атмосфери відповідальності без надмірного адміністрування. Я переконаний: там, де люди відчувають довіру, свободу дій і глибоке розуміння спільної мети, там вони працюють ефективно. Саме це і дає результат. Університет не повинен триматися на розпорядженнях. Він тримається на людях, які вірять у свою справу і роблять її добре. Радію, що Приймальна комісія цього року знову демонструє саме таку злагоджену і гідну роботу.
У системі вищої освіти запроваджена практика міністерських рекомендацій щодо вступу до закладів вищої освіти України. Очевидно, що деякі ЗВО не задоволені «настановами» МОН України, але змушені прислухатися до вищого керівництва. Які існують виклики та переваги цієї практики?
Не варто розглядати міністерські рекомендації у проблемній площині, адже вони є механізмами, покликаними забезпечити єдність і передбачуваність вступної кампанії в масштабах держави. Очевидно, що кожен університет має свою специфіку і свою стратегію залучення вступників, і в цьому сенсі уніфіковані підходи можуть іноді виглядати як обмеження. Водночас, в умовах воєнного стану, криз і великої мобільності абітурієнтів, єдина рамка правил дає змогу забезпечити справедливість, прозорість і керованість процесу вступу. Для Львівського університету ці настанови не є перепоною, бо ми маємо високий рівень довіри, якісні освітні програми й репутацію, яка працює на нас. Але водночас, як університетська спільнота, ми зацікавлені в тому, щоб майбутнє регулювання вступу враховувало як державні пріоритети, так й автономію закладів вищої освіти. Це питання балансу і ми готові вести фаховий діалог у цьому напрямі.
Пане Ректоре, ми знаємо, що Ви, як науковець, багато працювали у міжнародних закладах вищої освіти. Які інноваційні підходи щодо вступної кампанії використовують провідні міжнародні ЗВО, які можна було б впровадити в нашому Університеті?
Справді, мені довелося працювати в університетах, які належать до різних освітніх традицій, зокрема у Швейцарії та Франції. У міжнародній практиці вступна кампанія зазвичай триває значно довше і часто є індивідуалізованою, тобто включає мотиваційні листи, співбесіди, портфоліо. Часто університети працюють із потенційними студентами задовго до подання документів. Водночас я переконаний, що українська система, зокрема підходи, які ми практикуємо у Львівському університеті, є сильними й ефективними. Вони ґрунтуються на відкритості до абітурієнта, чесності процедур та активній комунікації з молоддю. Ми не лише приймаємо документи, ми ведемо діалог: розповідаємо, пояснюємо, заохочуємо критично мислити й обирати свідомо. Якщо говорити про те, що можна адаптувати з міжнародного досвіду, то це розширення інструментів індивідуальної взаємодії зі вступниками, зокрема на рівні програм: більше інформації «зсередини», більше прямих контактів з викладачами та студентами, можливо – менторські моделі знайомства з Університетом ще до вступу. Також варто працювати над створенням цифрових середовищ, де майбутній студент зможе себе відчути частиною Університету ще до зарахування. Частково в Університеті вже є такі практики, просто потрібно їх масштабувати. Загалом для мене робота за кордоном – це дуже добрий досвід. Однак, після 10 років праці за межами України я вирішив повернутися до Львова. Наші студенти й іноземні студенти – це прекрасні молоді та вмотивовані люди. Я вважаю, що навчати студентів в Україні – це навіть престижніше, адже наша освіта сьогодні на дуже високому рівні. Я б навіть сказав, що наші студенти попереду, адже вони чітко знають, до чого прагнути.
Зараз переживаємо важкий і тривожний період. Розкажіть, будь ласка, як виглядає Ваш робочий день? Як відновлюєте сили після інтенсивної роботи?
Часи ніколи не бувають простими, але все здається не таким тривожним, якщо працювати чесно, відповідально і з чітким баченням мети. Я маю ранкову звичку займатися спортивною гімнастикою. Це займає трохи часу, тому інколи треба прокидатися о п’ятій годині ранку, щоб все встигнути. Також вранці я люблю отримувати позитивні новини, щоб зарядитися на цілий день. Я користуюся як електронними медіа, так і друкованими. Маю передплату газет «Високий замок» і «Спортивка»; журналів «Країна», «Дзвін» та «Всесвіт». Мій робочий день часто розпочинається з ранкових зустрічей, обговорень та планувань і триває до пізнього вечора. Найбільше часу нині займає постійний діалог – із колегами, студентами, представниками державних і міжнародних інституцій. Ми вчимося швидко ухвалювати рішення, і що важливо – не втрачати людського виміру в кожному з них. Нещодавно мені довелося підписати 4433 дипломи бакалаврам. І це тільки частина підписів, які доводиться залишати на різних документах. Тому часто щоденна праця ректора – це робота з документами. А бувають дні, які повністю проходять «у полях»: виїзди до гуртожитків, навчальних корпусів. Нещодавно з колегами побували у більшості гуртожитків і навіть провели робочу нараду на даху найвищого з них. Бо якщо не побачити все на власні очі, не відчуєш, чим справді живе університетська спільнота. Ми маємо розуміти потреби наших студентів і працівників не на папері, а наживо. Відпочивати? Якщо чесно, то зараз не час на відпочинок. Але іноді потрібно бодай на хвилину перезавантажитися. Для мене це означає прочитати кілька сторінок хорошої художньої літератури. І, чотирилапі друзі. Я не маю вдома домашніх улюбленців, але щовечора біля під’їзду мене зустрічає ціла котяча спільнота: завжди серйозні, з таким поглядом, ніби контролюють, чи я все сьогодні встиг і чи купив дорогою їм смаколиків.
Пане Ректоре, Ви зазначили, що перезавантаження для Вас – це читання художньої літератури. Назвіть кілька улюблених авторів.
Літературний простір моїх зацікавлень дуже різноплановий – від біографічної прози до глибокої художньої вигадки. Люблю книжки, що розкривають внутрішній світ і життєвий шлях видатних науковців. Наприклад, з приємністю читаю все, що можу знайти про Марію Склодовську-Кюрі. Її постать для мене є уособленням сили духу, жертовності й геніальності. Зовсім інший спектр емоцій нещодавно викликала книга «Холодне небо Півночі» Євгена Іваничука – брата Романа Іваничука. Твір, присвячений темі ГУЛАГу, вразив мене глибиною болю й стійкості перед нелюдськими випробуваннями. Також мені дуже подобаються детективи, особливо про Львів. Так, прочитав весь цикл романів про наше місто Андрія Кокотюхи. Із закордонних виділяю для себе твори польського письменника Януша Вишневського й швейцарського письменника Жоеля Діккера. І на це є свої причини – Вишневський є хіміком за освітою, а з Діккером ми перетиналися у час моєї роботи в Швейцарії.
Наскільки важливо після завершення вступної кампанії проаналізувати роботу Приймальної комісії для вдосконалення правил прийому та висловлення подяки команді?
Будь-яку роботу варто аналізувати, навіть коли вона, здавалося б, пройшла ідеально. Бо лише рефлексія дає підстави для зростання та вдосконалення. Вступна кампанія – складний багатофакторний процес, і аналіз її перебігу є важливим як для уточнення організаційних моментів, так і для формування ще ефективніших підходів у майбутньому. І, безперечно, ми завжди маємо дякувати тим, хто вкладає свій час, енергію й серце в роботу Приймальної комісії.
Яку пораду Ви б дали абітурієнтам і студентам, яка б справді могла змінити їхнє життя?
Поради – це часто невдячна справа, тому скоріше б хотів побажати молоді: будьте сміливими у своїх цілях і відповідальними у їхньому досягненні. Університет дає інструменти – знання, досвід, середовище. Але лише внутрішня рішучість молодої людини, здатність мислити критично, не боятися складних запитань і бути наполегливими в пошуках відповідей формує особистість, здатну змінювати світ. Ну і тут напрошується коротка порада – не шукайте легких доріг, шукайте свої шляхи розвитку. І будьте достатньо сміливими, щоби ними йти!
Підготували Ангеліна ГАРЯЧА, Тетяна КІЙКО
Фото: Мар’ян ПАВЛИК
