У час повномасштабної війни кожне слово стає зброєю, а медіапростір – інформаційним полем бою. Особлива відповідальність лежить на плечах тих, хто формує інформаційні пріоритети держави. Олег Ігорович Наливайко – голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Заслужений журналіст України, випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Упродовж крайніх років Олег Ігорович ініціював і реалізував структурні зміни в українських медіа. Він – той, хто вміє бачити ширше й думати наперед, адже величезний досвід роботи в медіа дозволяє проаналізувати попередні помилки і спрогнозувати майбутні виклики у непростому сьогоденні. Про тенденції й стратегії українського інформаційного простору, про перспективи сучасного медіасередовища, про головні виклики в умовах війни в ексклюзивному інтерв’ю з Олегом Наливайком.
6 червня 2025 року в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася Урочиста академія з нагоди Дня журналіста. Олеже Ігоровичу, Ви були одним з поважних гостей – мали честь виступати перед академічною спільнотою, вручати відзнаки представникам факультету журналістики. Поділіться власними враженнями від Урочистої академії.
Для мене була несподіваною сама назва. Зазвичай у вишах відбуваються конференції, круглі столи, а тут – ціла Академія. Я побачив, що в Університеті є дуже цікава практика проведення саме Академії. Якраз нещодавно відбулася Академія, присвячена Івану Яковичу Франкові, тому така форма є гарною і вдалою. У 2024 році факультету журналістики виповнилося 70 років, і так сталося, що минулого року не вдалося провести урочисті заходи. У першу чергу хочу відзначити викладацький і студентський склад. В Урочистій академії взяли участь чимало наших колег-журналістів, яких я не бачив десятиліттями. Відчувалась повага від керівництва Львівської обласної державної адміністрації, Львівської міської ради. Особливо вразила промова Ректора Львівського національного університету імені Івана Франка, академіка НАН України, професора Романа Гладишевського. Хочу наголосити, що використовую різні можливості, щоб взяти участь в подібних заходах та зробити щось для Університету. З деканом факультету журналістики Мар’яном Лозинським проговорили практичні кроки можливої співпраці між Державним комітетом телебачення і радіомовлення України і факультетом журналістики. Підсумовуючи, хочу зазначити, що у мене склалося дуже позитивне враження від Урочистої академії, тому чекатиму запрошення на наступні заходи.
З 2002 до 2009 року Ви були генеральним директором інформаційного агентства «УНІАН», а з 2007 до 2009 року – генеральним директором холдингу «Главред-Медіа». Розкажіть про свій досвід роботи в практичній журналістиці. Як Ви можете схарактеризувати медіапростір України загалом?
Досвід в мене такий уже дуже давній (Усміхається – Авт.). Колись я працював у таких газетах як «Ленінська молодь», «Молода Галичина», «Молодь України». Продовжив свою роботу в інформаційному агентстві «УНІАН». До речі, склалася така добра традиція: львів’янин Михайло Батіг створив цю інформагенцію і 10 років керував нею, а опісля я очолював її також 10 років. Це медіа стало таким, немовби, львовоцентричним. У самому медіапросторі кардинальні зміни відбулися з початком війни. І ці тенденції з урахуванням карантину і вірусних проблем були незначними в порівнянні з війною. Упродовж крайніх днів у мене запитували про загальноукраїнський інформаційний телемарафон «Єдині новини». Я абсолютно впевнений у тому, що прийняте в 2022 році політичним керівництвом рішення було єдино правильним підходом. Адже тоді розглядався варіант військової цензури, як це робиться під час війни. У нашому ж випадку був знайдений варіант, коли вдалося зберегти і медіаінструменти, і свободу слова. У той вечір зібралися керівники усіх великих каналів, що були залучені до телемарафону. І рішення про створення такого формату було прийняте не власниками каналів, а керівниками і журналістськими колективами. Ми зустрічалися з усіма і все проговорювали. Зараз телемарафон «Єдині новини» напевно є однією із структурних, впливових і якірних медійних ланок України. Безумовно, що необхідні зміни і, безумовно, ми наближаємося до того, що будуть прийняті й інші рішення щодо форматів. Зараз багато каналів запустили свої дзеркальні версії, які працюють. Але в умовах повномасштабної війни ми продовжуємо працювати в рамках телемарафону. Зверну увагу і на таке добровільне рішення Суспільного мовника, який, напевно, вже рік, як не входить в телемарафон і, відповідно, всі свої програми транслює абсолютно незалежно. Другий серйозний удар – це втрата близько 30% медійних структур, які або потрапили під окупацію, або знаходяться на прифронтовій лінії. Хочу сказати, що районні газети півночі Київської області, редакції яких місяць знаходилися в окупації, на жаль, не змогли відновити свою періодичність. Це сталося через різні причини, зокрема і через те, що журналісти виїхали, а редакції інших газет були спалені. Так, скажімо велику частину друкованої преси ми втратили через фізичний наступ окупанта. Наступна проблема полягала в тому, що перші 3 роки нас доволі серйозно підтримували донорські європейські і американські структури. Відома ситуація з USAID – найбільшим донором, який після приходу нового президента США згорнув свої програми в цілому світі. Велика кількість медійних структур після цього постраждали, адже були вимушені скоротити свої наклади, скоротити кількість людей, скоротити свою діяльність, але є й такі, які зовсім припинили діяльність. Зараз є позитивна тенденція, адже з’являється цілий ряд європейських структур (наприклад фонд з Данії), які готові підтримувати нас. Я дуже сподіваюся, що разом із нашими європейськими партнерами зможемо поновити частину наших витрат і працювати далі. Цьому сприяють низка факторів, адже європейські фонди, що підтримують медіа і свободу слова, стали більш активними і готові тісно співпрацювати саме з Україною. Наш Комітет є бенефіціаром багатьох проєктів, і наше завдання – розповісти європейським колегам про необхідність фінансування. Для цього ми зустрічаємось з дипломатами і послами в нашій країні. Дуже допомагають польські і литовські колеги, які активно популяризують нас в Європі. І якщо ми говоримо про донорів медійної сфери, то однією з таких країн є Японія. Ми вдячні Японії за допомогу, що склала мільйони доларів, направлені на підтримку суспільного мовлення. Без їхньої допомоги нам не вдалося б зберегти телевізійний сигнал, який був пошкоджений після удару по Києву 1 березня 2022 року.
Які основні напрямки діяльності Державного комітету телебачення і радіомовлення України?
Комітет є центральним органом виконавчої влади, який працює в інформаційній сфері. В першу чергу ми опікуємося Суспільним мовником. Ми є акціонерами Суспільного мовника від імені Кабінету Міністрів України. Відповідно до нашої компетенції належить все, що стосується фінансування, матеріальних питань, грантового забезпечення. Комітет є центральним органом виконавчої влади, який опікується поліграфічною й видавничою сферою. Також є холдинг «Укрвидавполіграфія» – один з найбільших в Україні. Фабрика «Глобус» – лідер книжкового виробництва в Україні. Це – наші сфери управління, якими ми опікуємося. З гордістю хочу сказати і про програму «Українським дітям – українська книга», яку реалізовує колектив Комітету під патронатом Першої Леді. З початком повномасштабного вторгнення на підприємствах, які знаходяться у всіх обласних центрах, ми зробили пункти, де приймали переселенців. Пам’ятаєте перші дні війни? Тоді у виробничих цехах ми розміщували внутрішньо переміщених осіб, зокрема і матерів з дітьми. Спершу ми думали, що їм потрібні ліжка, вода, їжа, але нас дуже здивувало прохання привезти дитячу книжку. У перші дні війни ми зібрали видавців, які привезли книги. Без залучення державних коштів зібрано понад мільйон винятково дитячих книг, які були розвезені в 32 країни Європи. Усі школи, де навчаються наші діти у Європі і в Україні, ми змогли забезпечити підручниками, книгами і художньою літературою. А зараз з’явився новий проєкт – «Українській молоді – українську книгу». Наші колеги з великих бібліотек Європи передають спеціалізовану літературу для навчальних закладів України. Якраз у серпні чи вересні я вручав велику партію спеціалізованої літератури для бібліотеки Львівського національного університету.
Ви казали, що частина українських медіа зараз знаходиться під окупацією. З якими іншими труднощами зіштовхнулися журналісти з початком повномасштабного вторгнення?
У мене є гарний товариш Костянтин Григоренко, головний редактор газети «Обрій Ізюмщини». Ізюм – прифронтове місто, яке певний час перебувало в окупації. І коли наступав ворог, ми важкими зусиллями вивозили редакцію у Львів. Саме у Львові Костянтин робив газету і різними шляхами ми привозили її на окуповані території. І ось вже більше року, як Костянтин повернувся в Ізюм. Увесь час я запитую його про те, які є проблеми і чим можу допомогти. Але в редакцій газет, які знаходяться у прифронтових територіях, є гранти, тож вони забезпечені друком. Найбільша проблема – кадри.
Ви були студентом факультету журналістики. На Вашу думку, як змінився факультет?
Мені важко відповісти на це питання, адже з початком повномасштабного вторгнення комунікація була частково втрачена. Зараз спілкування налагоджене. Я весь час кажу про те, що журналіст має бути мультимедійним та універсальним. По-іншому неможливо. Ми з Мар’яном Володимировичем заходили до авдиторії, слухали, як студенти захищають бакалаврські роботи. І студентка, яка захищала свою проєктнозорієнтовану роботу, розповідала про досягнення на YouTube. Під час захисту було сказано про те, що вона може творчо реалізуватися саме на рідному факультеті журналістики. Очевидно, що таке студентське судження про багато що говорить. А принциповість і чесність в нашій професії – найголовніші.
Розмовляв Гліб Гаврилов
Фото: Ірина Бондаренко
