Доля часто випробовує нас, а особливо тепер, у час повномасштабної війни. Випробовує нас найдорожчим – тими, кого ми любимо. У складні моменти життя часто рятує віра. Саме вона дарує ще одну надію побачити коханого, не дозволяє опустити руки, наповнює силою. Кожна звістка може стати новим початком боротьби за близьку людину. Про одну із таких неймовірних історій повернення з полону до люблячої сім’ї читайте далі у матеріалі.
Нещодавно студенти факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка мали змогу поспілкуватися з військовослужбовцем 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сергієм Мельником. Він захищає Україну ще з 2015 року. З початком повномасштабного вторгнення Сергій також долучився до захисту нашої держави, зокрема на Донеччині. Улітку 2024 року поблизу міста Часів Яр Воїн разом із побратимами потрапив під ворожий артилерійський обстріл. Пів року його вважали зниклим безвісти, але з часом було підтверджено, що Захисник перебуває у російському полоні. Від моменту офіційного повідомлення про те, що Сергій в руках ворожої сторони, почалися активні пошуки його та усіх бійців, які були чи могли би бути разом із ним. 20 березня минулого року до дружини Ірини зателефонували. У слухавці вона почула голос Сергія вперше за стільки місяців безперервних пошуків. Він повернувся на Батьківщину. Опісля військовослужбовцю довелося перенести кілька операцій задля збереження ноги.
У липні 2025 року Сергій та Ірина повінчалися у Львові. Зараз військовий 24-ї ОМБр проходить лікування та реабілітацію, а згодом, за його словами, планує повернутися до служби в Збройних Силах України. Змальовуючи у спогадах своє возз’єднання із родиною, чоловік зізнається: молитва до Бога, думки про дружину та сина – єдине, що дарувало віру й силу. Сергій Мельник поділився згадкою про те, що кохана дружина снилася йому в той час, коли перебував у полоні. Дружина Ірина, в свою чергу, радить не вірити інформації, що надходить вам з непідтверджених джерел та наполегливо продовжувати пошуки, адже хлопці там відчувають серцем, як на них чекають вдома. Варто готуватися до моменту, коли рідний повернеться додому. Для цього варто самовдосконалюватися: відвідувати тренінги із комунікації з військовослужбовцями, які в наш час активно проводять спеціалісти, що вміють правильно пояснити всі тонкощі спілкування з Воїнами. Зробити все, аби рідний, повернувшись додому, відчував, що ставлення до нього, як до людини, не змінилось. Багато в кого опустилися б руки, дізнавшись, що рідна для тебе людина перебуває у полоні. Однак дружина військовослужбовця цього не зробила. Ірина доклала неймовірних зусиль, аби зробити все для найшвидшого повернення Воїна додому. Ба більше, вона стала опорою для дружин інших Захисників.
Сергій та Ірина щасливі бути разом, але й не забувають говорити про тих, кому немає до кого повертатися, про тих, чий зв’язок із найріднішими втратив свою міць. Подружжя переконане, що зараз надважливо єднатися та підтримувати своїх близьких. Цьому вони й прагнуть навчити молодь і наступні покоління. Напевно, подібних історій в Україні є чимало, але шлях Сергія та Ірини вкотре доводить, наскільки велике значення має людська віра: віра у власні сили та дії, віра в Бога, віра у світле майбутнє України. В одному із інтерв’ю Ірина нагадує, що наша сила волі та наша любов творять дива. Саме вони допомагають Воїнам триматися, адже вони відчувають цю підтримку. Бо у нашого війська є міцний тил, а в нього – сильна оборона.
Роман Сорока, Юлія Моргун
