У кожного журналіста свій шлях до професії. Для когось – це давня мрія, хтось відкриває для себе журналістику вже в Університеті. Однак, історія Парасковії Дворянин — завідувачки кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики, заслуженої журналістки України — особлива. Це шлях постійного розвитку, сміливих рішень і наполегливої праці, що поєднує цікавість до медіа з прагненням до професійної досконалості. Як Парасковія Дворянин змогла втілити свою мрію, які перепони долала на шляху до успіху, — читайте у нашому матеріалі.
Розкажіть, будь ласка, про своє дитинство у Львові. Які спогади зі шкільних років найбільше запам’яталися?
У школі я дуже добре вчилася і була надзвичайно активною, що, зрештою, не змінилося і до сьогодні. Брала участь у всіх акціях і заходах, була, як згадують мої однокласники, дуже помітною. Вже тоді усвідомлювала: я – гуманітарій. З сьомого класу відвідувала школу юних кореспондентів, і мої статті вже тоді можна було прочитати у львівських газетах.
Парасковіє Ярославівно, що Вас надихнуло обрати спеціальність журналістика, зокрема міжнародна журналістика?
Вже у п′ятому класі я вирішила – стану журналісткою. Тоді й з’явився мій перший матеріал у поважній газеті. Більше того, я навіть отримала гонорар. І вже відтоді готувалася до вступу на факультет журналістики. Коли прийшов час вступати, у моїй папці було близько 60 публікацій. Чому міжнародна журналістика? Мене завжди вабили складні теми, на той час кафедри радіомовлення і телебачення ще не було – бо я б точно обрала її.
Як розпочиналася Ваша кар′єра в журналістиці після навчання в Університеті? З якими труднощами довелося зіткнутися на початку?
Навчання поглинало увесь мій час, я закінчила факультет журналістики з відзнакою. Під час щорічних практик мене неодноразово запрошували на роботу. Зокрема, цікавим був журналістський досвід у Києві, у відомій газеті «Молодь України», наклад якої сягав мільйона примірників. Мої матеріли публікували «Молода Галичина» та «За вільну Україну». З ефірною журналістикою я познайомилася давно, на Львівському обласному радіо. Коли ж з’явилася вакансія на Радіо «Люкс», оголосили конкурс – я перемогла. Починала з відділу міжнародних новин Радіо «Люкс», і вже за кілька місяців стала ведучою і редактором відділу львівських регіональних новин. Радіо дуже подобалося, воно динамічне, енергійне, не пробачає примітивності. Ця робота вимагала самоосвіти – важливо було багато читати, вміти спілкуватися, мати широке коло джерел інформації. До слова, тоді не було інтернет-ресурсів. Усі новини ми шукали самостійно.
Які виклики стояли перед Вами, як шеф-редакторкою ТРК «Люкс» та авторкою програми «Підсумки»?
У телерадіокомпанії «Люкс» я пропрацювала 25 років. Ми з командою реалізували чимало цікавих проєктів – стартував 24 телеканал, було створено Zaxid.Net. З виходом в ефір «24 каналу» я створила підсумкову телевізійну щотижневу програму. Унікальну програму, бо її знімали та монтували радіожурналісти. «Підсумки» уже за рік отримали національну премію «Телетріумф». Цією премією, яку я отримувала в столичному палаці «Україна», зазвичай, нагороджували загальнонаціональні телеканали. Другий «Телетріумф» ми отримали у номінації «Найкраща регіональна програма». Ми одні з перших тоді створили конвергентну редакцію, яка робила програми та новини для радіо і для телебачення, а з часом – і для інтернет-сайту. Згодом, вже як викладач факультету журналістики, я досліджувала конвергентні редакції у своїй дисертації та наукових статтях. Це був час великих інновацій і великих викликів. Журналістські колективи бувають непростими і мені потрібно було мотивувати людей. Тому вже будучи шеф-редактором, упродовж п’яти років здобула освіту психоаналітика у міжнародному проєкті, організованому Українською спілкою психотерапевтів, за участі провідних європейських тренерів. Ці знання та вміння допомогли мені формувати команди, ефективно працювати з ними та досягати успіху. Долати різні професійні виклики допомагали мої міжнародні стажування. Зокрема, у Польщі, адже польська журналістика є дуже близькою до нас. Я стажувалася на телеканалі «TVN24», на радіо «ZET» та «RMF».
Які європейські підходи до журналістики Ви намагалися впровадити в українських реаліях?
Багато позитивних практик впровадили: я започаткувала динамічні, короткі стріми, прямі ввімкнення з місця подій, тоді у Львові ще ніхто такого не робив, а на «Люксі» вже з’явилися такі формати. Новацією став стиль подвійного ведення, двоє ведучих новин спілкувалися між собою під час випуску, передаючи слово один одному. У телевізійних репортажах і сюжетах ми почали використовувати велику кількість синхронів і коментарів. Вийшла програма «Відверта розмова» з кількома гостями в ефірі. Мене найбільше цікавила сучасна, динамічна журналістика, яка близька до людей. Українська журналістика тоді ще залишалася досить штивною та формальною. Подекуди такою вона є і зараз. Моїм завданням було зробити її модерною та цікавою. І, здається, мені це вдалося.
Як за час Вашої роботи змінилися підходи до навчання студентів на кафедрі радіомовлення і телебачення? Які проєкти або ініціативи кафедри Ви вважаєте найбільш успішними?
Я працюю на кафедрі вже 19 років, спочатку суміщала викладацьку і журналістську роботу. І уже три роки очолюю кафедру. Одразу запросила на кафедру редакторів-практиків, студенти в анонімних анкетах це оцінили як дуже позитивний фактор. Завжди відстоюю позицію – якщо студент працює за фахом, то його матеріали можна зарахувати як практичні заняття. Очоливши кафедру, побачила, що нашим студентам потрібно більше предметів, які стосуються фаху. З першого курсу запровадила дисципліну «Ефірна журналістика», бо раніше про відео чи аудіоконтент вони вперше дізнавалися на третьому курсі. Завдяки розумінню наших гарантів освітніх програм ми ввели на другому курсі дисципліну – «Аудіовізуальний контент» і для магістрів – «Аудіовізуальні формати». І це не лише про практико-орієнтованість кафедри, це, насамперед, про вимоги сучасного ринку праці.
Кафедра радіомовлення і телебачення вже з першого курсу занурює студентів у професію. Якщо на першому курсі вивчають, що таке ефірна журналістика, то на другому – як писати тексти для радіо і телебачення. Тоді на третьому курсі студенти вже можуть створювати відео і аудіоматеріали. Адже, телебачення – це не те, що в телевізорі чи на платформі YouTube, це мистецтво візуалізації дійсності. Наша відповідальність як кафедри і моя зокрема – зі студента зробити конкурентоспроможного журналіста. Тому таким успішним був проєкт «200 хвилин з Першим Західним», бо він на день занурював студентів у справжню редакційну роботу. На восьми станціях кожен з них спробував підготувати новини, зняти інтерв’ю, попрацювати ді-джеєм, спробувати себе як smm, навіть пройти співбесіду і працевлаштуватися. Такі проєкти – це додана вартість для студентів. Майстерня «Створи своє радіо» теж започаткований кафедрою проєкт. Спочатку фахівці з радіостанцій читали лекції, далі студенти працювали в командах і вже за тиждень презентувати свої радіостанції. Упродовж проєкту «Інтенсив» наші оператори з лабораторії сучасних медіатехнологій навчають студентів відео, монтажу, фотографії. Є чимало гостьових лекторів із-за кордону. Я маю добрі дружні стосунки з колегами з Франції, Німеччини, США та Польщі. Наприклад, наша випускниця, яка працює продюсером у Голлівуді, розповіла студентам про американську журналістику. Я не вважаю панацеєю досвід закордонних редакцій. На мою думку, українська журналістика сьогодні дуже цікава, жодна інша країна світу не має досвіду журналістики такої війни. Тому добрі зразки є тут, в Україні.
Яку роль відіграють Franko TV та Franko FM у підготовці майбутніх журналістів?
Безумовно, ключову і базову роль. Раніше студенти могли лише слухати про візуальну та аудіожурналістику, а зараз вони можуть її побачити, почути, відчути і зробити власноруч. Моїм завданням було відкрити усі необхідні для роботи студії та забезпечити для них обладнання: радіостудію, яку ми відкрили рік тому, телевізійну студію, що працювала вже раніше, та студію монтажу, де студенти можуть опановувати монтажні навички. Попри складний час, нам вдається оновлювати матеріально-технічну та медійну базу як за кошти благодійників, так і за кошти Університету. Тішуся, що і ректор, і наш проректор, і декан мене у цьому підтримують.
Чому це так важливо? Студенти наочно проходять шлях від зародження ідеї до готового контенту. Коли вони приходять на кафедру, ми одразу об’єднуємо їх у редакції, кожна з яких має наставника. Студенти пропонують теми, обговорюють їх, а згодом разом з працівниками нашої лабораторії сучасних медіатехнологій виїжджають на зйомки, монтують і ведуть випуски. Щотижня в межах навчального процесу студенти нашої кафедри готують радіовипуск на Franko FM і телевізійний випуск на Franko TV. Вони мають унікальну нагоду вже бути у редакції, відчути її ритм і стиль роботи.
Які виклики Ви бачите у викладанні журналістики сьогодні, і як кафедра намагається їх долати?
Війна. Мусимо навчити студентів журналістики війни (і це не лише про новини з передової), розуміти її специфіку та її чутливість. Не можемо бути лише ретрансляторами інформації – треба вміти аналізувати, зіставляти і прогнозувати. З великими інформаційними потоками та різними платформами для розміщення контенту спостерігаю певне знецінення фаху, бракує якісної конкуренції і відповідальності за професію, халатне ставлення та гонитва за переглядами призводять до поширення неперевіреної інформації та фейків. У нас на кафедрі хороша команда фахових науковців, педагогів-практиків, здатних аналізувати, вникати і навчити. Оскільки я й зараз беру інтерв’ю, мої публікації можна знайти в закордонних журналах, то розумію також, наскільки важливою є гідна популяризація України у світі.
Як Ви зазвичай відпочиваєте після насиченого робочого дня? Чи є у Вас улюблені місця у Львові, куди любите ходити у вільний час?
Відпочинок також насичений, завжди з телефоном в руках, слідкуючи за новинами. Немає дня, щоб я не цікавилася, що відбувається в Україні та світі. Багато читаю, іноді одночасно по кілька книжок – зараз «Останню імперію» Сергія Плохія, «Рідні землі» Тімоті Гартон Еша, «Бог приходить увечері» Андрія Зелінського. Перечитую Сенеку, Ірвіна Ялома, Андрія Содомору та Ліну Костенко, інколи малюю. Люблю мандрівки, пити каву в Карпатах зранку, коли гори димлять. Знаю напам’ять сотні українських пісень. Зазвичай ми співаємо родиною в машині під час далеких поїздок. Донька має гарний голос, а я більше на бек-вокалі. Обожнюю кінематограф, більшість фільмів, які дивлюся, потім рекомендую для перегляду студентам. У Львові всі місця улюблені: головний корпус Університету, Будинок вчених, Віденська кав’ярня, Стрийський парк, Шевченківський гай. Львів – моє місто. Коли працювала в Києві, то у мене була єдина мрія – повернутися до Львова.
Розмовляла Ірина Цапун
Фото: Олександра Шайтан
