Його поезія – це дорога, прокладена між річкою й небом, між Бугом і Богом. Між рядками його поезії – тиша, яка часом говорить голосніше за слова. Ігор Павлюк – доктор наук із соціальних комунікацій, професор, професор кафедри української преси факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, провідний науковий співробітник Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, Народний поет України, член англійського ПЕН-клубу, член Асоціації європейських письменників, член Національної спілки письменників України. Разом із дружиною, яка теж пише вірші, вони творять своєрідну літературну сім’ю, секретом успіху якої є любов. Про творчість, як життєдайне джерело для письменника, про філософію авторських текстів та про особливі секрети поетичного успіху в ексклюзивному інтерв’ю з Ігорем Павлюком.
Нам відомо, що Ваш вірш «Весна – як революція мені» тепер має рок-версію. Розкажіть, будь ласка, чи знали про підготовку такого формату? Яке Ваше ставлення до такого поєднання – коли вірш починає жити не тільки на папері, а у звуці, в натовпі, у русі?
Кожен поет прагне, щоб хоча би один із його віршів став піснею. Ще навіть Іван Франко зазначав, що віддав би всі свої вірші за один, який би став народною піснею. Є ще одна метафізична формула, згідно з якою ніхто із письменників не може передбачити, як його слово відгукнеться. Жоден штучний інтелект не зможе передбачити, що буде з моєю творчістю через 100 років. Я хочу зазначити, що пісня – це найбільш сконцентрований вид поезії та мистецтва загалом. Саме тому майже всі мої пісні створені спонтанно. Поява рок-версії вірша «Весна – як революція мені» на платформі «YouTube» була для мене справжньою несподіванкою. До речі, мій вірш «Про Перуна» також покладений на музику, що було для мене також неочікуваним сюрпризом.
Перун воскресне не на третій день
Жертовним білим півнем над Почайною,
Де синя магма первісних пісень
Його очистить хвилею печальною.
(рядки із вірша «Про Перуна»).
Вірш в аудіоформаті можна прослухати за цим посиланням.
Важливо сказати і про те, що близько 20 моїх віршів перетворилися на пісні. Я дуже радий, що вони викликають зацікавлення у сучасних авторів музики та отримують відгуки серед моїх читачів у соціальних мережах. Тому хай співають, хай перекладають, а час покаже… Може якийсь вірш і стане народною піснею.
Ваші вірші мають глибоку філософію, піднесеність і водночас надзвичайну енергетику. Як народжуються сюжети для Ваших текстів?
Сюжети для моїх текстів з’являються настільки спонтанно, настільки несподівано, що це якраз і є справжньою творчістю. Адже поезія – це не тільки творення віршів, поезія – це всеохоплююче творення. Я ніколи не знаю, де саме народиться та чи інша поетична (парадоксальна і красива) сердечна думка. Ось збираєш гриби в лісі, а тут тобі в голову приходить ціле одкровення. Але хочу поділитися важливою порадою – свої ідеї та сюжети обов’язково потрібно записувати. У мене, наприклад, є основні лінії та жанри, які заздалегідь планую, але, так би мовити, не прикріплююсь до них. І, до речі, я належу до тих поетів, які знають свої вірші напам’ять. Хочу наголосити, що в мене близько 3000 віршів, тому запам’ятати всі нелегко. І що важливо – пам’ять сама відбирає, які зберігати, а які ні. Загалом поезія – це, немовби, сплав несумісних енергій. Якщо, наприклад, сплавити м’які метали (мідь та олово) – то утвориться дуже твердий (ріжучий) метал – бронза. Ось і в поезії відбувається аналогічний процес «сплаву», коли образи сплітаються воєдино. Справді, ми всі зараз живемо в часі важких випробувань – моральних, психологічних, світоглядних… І часто новини розрізають нашу інформаційну стрічку навпіл і сплавлюють, як мідь і олово: позитив одразу врізається в негатив, надія – в біль. І коли читаєш чергове повідомлення про розбиті домівки чи загиблих людей, тоді стає очевидно: сама житейська реальність часто значно поетичніша за будь-яку творчість. У такі моменти розумієш: інколи ти справді не напишеш нічого сильнішого, ніж саме життя. Життя з болем і надією, зі сльозами й усмішками тих, хто продовжує боротися… за рай.
Який зі своїх віршів Ви б назвали віддзеркаленням власної особистості?
Насправді віршів, які я би назвав віддзеркаленням власної особистості, є декілька. Якщо обирати один, то це, безперечно, «Дівчинка». Цей вірш має виразні християнські мотиви – не зовнішні чи декларативні, а ті, що народжуються з особистого досвіду. Адже основна формула християнства – це милість, тому дівчинці шкода всіх. Вона щиро переживає за все навколо, а через її щирі емоції проявляється духовна глибина та людяність.
Плаче дівчинка боса
На бабусин поріг.
Розчарована осінь
Клигає по дворі.
На душі прохолода.
Навіть півень затих…
– А кого тобі шкода?
Каже дівчинка:
– Всіх…
(вірш «Дівчинка»).
У відеосюжеті «Між Бугом і Богом» Ви зазначаєте, що молитва – це розмова з Богом, а вірші – це розмова з Богом і людьми. Хто в цьому трикутнику (Бог, поет, людина) має найбільше переваг?
Поетичний твір «Між Бугом і Богом» – це своєрідний відеосюжет у слові, який пропонує читачеві глибокі роздуми про духовність, національну ідентичність і внутрішній вибір людини. Але «перевага», звичайно, завжди за Богом. Адже сенс нашого життя – це стати частинкою Бога, тобто Богом. Поет є провідником між Божим словом та людською свідомістю. Заради людини й існує земний світ… Без її болю, без її любові, без її слуху – вірш не оживає. Візьміть, до прикладу, 10 зернин і скажіть, що вони є хорошими, проте невідомо, чи вони проростуть. У Біблії є схожа метафора мертвої зернини. Сучасна література – це міряння, визначення кращих зернин, які ще не проросли. І саме в цьому – істина, про яку у фільмі «Між Бугом і Богом».
Ви часто берете участь у патріотичних концертах і зустрічах. Минулого року читали авторську поезію на літературно-мистецькому вечорі «Нескорені серцем», який організували викладачі й студенти факультету журналістики. Що для вас означає така діяльність?
Я дуже вдячний колегам за запрошення на літературно-мистецький вечір «Нескорені серцем». Цей концерт пам’ятаю дотепер, адже для мене велика честь декламувати власні вірші на одній сцені з нашими Захисниками та Захисницями. Я пам’ятаю, що читав авторські вірші «Розмова з дідом», «В нашій хаті», «В гості мене запросила». У кожному їхньому рядочку мої вистраждані емоції, якими хотів поділитися з усіма присутніми, щоби разом очистити душі. Учасники події обмінювалися теплом, яке зігрівало наших Воїнів. Такі літературно-мистецькі вечори дарують надію та впевненість нашим військовослужбовцям, зміцнюють їхній бойовий дух, а також не дозволяють забути наших поетів, митців – нашу культуру.
Ваша дружина також пише вірші. Як Вам живеться у такій «подвійно поетичній» родині?
Коли я повернувся додому з війська, то чітко пригадую, як зі Львова у редакцію газети, де я працював уже, приїхала розумна, симпатична дівчина, яка також, як і я, любила і творила поезію. Я й тому закохався у неї – майбутню свою дружину, бо вона писала вірші й публікувала їх уже навіть у цій же газеті. Коли ми одружилися, то Людмила перестала писати вірші, але кілька років тому відновила свою поетичну діяльність та навіть видала кілька книг. Спільні хвилі творчості десь перетинаються, але ми вже не сакралізуємо літературу, так як робили це раніше. Людмила об’єктивно оцінює мої тексти, не вихваляє – і це мене дуже тішить. До речі, моя дружина пише глибинні наукові монографії та статті. У нашій сім’ї майже всі дотичні до слова: дві мої доньки теж дуже поетичні натури, а онук навіть просив якось опублікувати його вірш…
Які особливі секрети Вашої творчості, якими можете поділитися з нашими читачами?
Знаєте, у поезії немає рецептів – є лише стан душі. Але якщо говорити відверто, то найважливіше – це любов. Основний критерій – полюбити іншого письменника настільки сильно, як здатна любити людина – безумовно, глибоко, до болю і до світла. І тоді відкриється те, що не прописано в книгах і не заховане між рядками. У цьому, мабуть, і полягає мій єдиний «секрет»: поета неможливо збагнути розумом – його потрібно полюбити серцем. Як і Музу. Як і Бога.
Редакція «МедіаКІТ»
