Цього літнього спекотного дня сонце не пекло, а зігрівало своїми променями усіх. А у повітрі сплелися щирі почуття піднесеності та внутрішнього тепла. Наш рідний Університет, який ще не встиг оговтатися від гамору збентежених студентів під час сесії, так само поважно стояв у центрі міста. Проте цього дня він був по-особливому величним. Двері його Актової зали були відчинені навстіж, запрошуючи усіх, хто об’єднаний спільною метою – писати, висвітлювати, впливати. Десятки людей, десятки світоглядів та досвідів сплелися воєдино, щоб разом під ніжну мелодію оркестру відзначити своє професійне свято. Невидимі нитки щирості утворювали єдине полотно, особливу, майже магічну атмосферу, де хотілося розчинитися, вдихнути її на повні груди й відчути кожну мить.
На обличчях викладачів, що світилися гордістю та досвідом, було видно мудрість і безмежну любов до своєї справи, до молодих паростків в професії, які вони дбайливо плекали. Їхні очі, сповнені внутрішнього світла, передавали відчуття спокою та впевненості. Поруч очі захоплених першокурсників, зрілих студентів старших курсів випромінювали юнацьке завзяття, нестримну енергію та надію на майбутнє. Ця енергія передавалася від одного до іншого, як струм, створюючи колективне відчуття піднесення. Це був день, коли зникали будь-які бар’єри, а залишалося лише чисте відчуття спільності, тепла та взаєморозуміння. Кожна усмішка, кожен щирий сміх, кожен легкий дотик створювали неповторну мозаїку емоцій, що зігрівала серця. Відлуння цих емоцій ще довго бринітиме в наших серцях, нагадуючи про ту неповторну атмосферу, де розквітали щирі посмішки й народжувалися незабутні спогади. Це було свято душ, що знайшли відгук одна в одній.
З нагоди Дня журналіста та 70-річчя факультету журналістики 6 червня 2025 року в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася Урочиста академія. У заході взяли участь представники адміністрації Університету, органів місцевого самоврядування, професорсько-викладацький склад, студентство, а також запрошені гості, серед яких були військовослужбовці, представники духовенства та знані випускники-журналісти. Цей захід став приємним слідом на серці кожного, хто долучився. Усі присутні пройнялися теплом, щирістю, отримали приємні емоції. І найкраще про це розкажуть самі учасники події.
Ексклюзивно з командою нашого ресурсу враженнями поділився академік НАН України, професор Роман Гладишевський.
«У День журналіста ми відзначаємо працю людей, чия місія – це пошук істини, встановлення моральних орієнтирів, захист свободи слова. Журналіст ніколи не стоїть осторонь найгостріших процесів суспільства, готовий перебувати в епіцентрі найважливіших змін і викликів, а його покликання – не лише документувати хід історії, але й формувати цінності та розширювати світогляд. Медіа були інструментом збереження української національної ідентичності у складні часи бездержавності, об’єднували спільноту, несли просвітницьку місію, закликали до боротьби за наш суверенітет. Сьогодні ж випускники факультету журналістики Львівського університету активно стали на захист нашої країни – як у лавах Збройних сил, так і ведучи репортажі з найгарячіших точок, їхні голоси лунають на провідних світових платформах, їхні розслідування стають важливою доказовою базою воєнних злочинів. В руках журналіста – відстоювання правди, об’єктивності та справедливості. З нагоди професійного свята бажаю натхнення, творчої реалізації та незламності в роботі на благо України та людства», – наголосив Роман Євгенович.
Ми поспілкувалися і з викладачами, студентами та гостями, щоб зафіксувати їхні найщиріші враження. Тож давайте зануримося у калейдоскоп думок та емоцій, які вони із задоволенням розділили з нами.
«Урочиста академія з нагоди Дня журналіста в стінах головного корпусу Львівського університету стала фінальним акордом на завершення навчального року, що минає. Це уже третій рік, коли Університети продовжують, незважаючи на постійні тривоги та обстріли українських міст, невпинно виконувати свою місію – надавати освітні послуги для студентства. Адже, як зазначено в гаслі Франкового університету, яке викарбовано на фронтоні головного корпусу, – «Окраса держави – освічені громадяни». На факультеті журналістики в ці непрості часи війни проведено дві успішні акредитації бакалаврату та магістратури, відкрито нові освітні програми, постійно збільшується кількість вступників. І за цими процесами та показниками – викладачі, студенти, деканат, випускники, роботодавці. Бо ми розуміємо, що в часи нашої незламності журналістика – один з найважливіших інструментів інформаційної безпеки та стійкості. Відтак, наша Урочиста академія стала своєрідним заходом, який об’єднує факультет, заходом підтримки і вдячності всім нам, хто робить і любить свою справу. Особлива вдячність студентам, бо саме вони є найкращими натхненниками та мотиваторами у розвитку факультету, який має добрі традиції і щиро вірю – хороші перспективи», – поділилася Соломія Онуфрів, доцентка кафедри української преси.
І справді, журналісти навіть у складні часи не відрікаються від свого фаху, а радо повідомляють, пишуть про людей та для людей. Ми об’єднуємося, ділимося досвідом заради правди. І спільнота, яка формується у цьому процесі, є цінним джерелом натхнення та професійного зростання. Доцентка кафедри мови засобів масової інформації Христина Дацишин зазначає, що тільки разом, тільки в єдності можна досягнути найвищої мети, виконати найскладніші завдання.
Христина Петрівна поділилася власними враженнями від події: «Урочиста академія з нагоди Дня журналіста мала стати для мене емоційною подією, адже знала, що мене вперше нагородять грамотою Львівської обласної ради. Під час свята емоція з цього приводу стала хоча й важливою, але далеко не головною. Систематизуючи враження про Урочисту академію, можу вкласти їх у кілька ключових слів. Перше з них – людина. Ми навчаємо студентів, що в журналістиці людина є надзвичайно важливою: людина стоїть за кожною подією, задля людини-адресата журналіст творить свій матеріал. І тут, під час академії, увага до людини була особливо відчутною. Зворушило те, що багатьох викладачів факультету відзначили грамотами і подяками, відчула радість за колег і студентів під час нагородження відзнаками студентського уряду і профбюро. Ми ще раз побачили Людину – нашого випускника, Героя України Тараса Матвіїва – у фільмі студентки Аліни Штемпель, у розповіді його мами Валентини Матвіїв. Вічна вдячність і шана іншим нашим випускникам та працівникам, які загинули, захищаючи Україну: Романові Ряжських, Валентинові Присічу, Богданові Маркевичу, Романові Панькевичу, Андрієві Дусану, Євгенові Гулевичу, Вадимові Кофтунову, Василеві Кіндрацькому. Багатьох з них пам’ятаю як студентів, хтось був моїм колегою. Це прекрасні, світлі люди, згадую про них з гордістю і болем. Друге слово – спільнота, взаємні зв’язки між людьми, побудовані на повазі, довірі, спільних цінностях. У наш тривожний час ми особливо гостро потребуємо цього відчуття належності до спільноти, бо розуміємо – тільки разом, тільки в єдності можна досягнути найвищої мети, виконати найскладніші завдання. Проведення академії показало, що всередині і навколо факультету вибудовується потужна спільнота наших студентів, викладачів, колишніх випускників, закордонних партнерів. У спільноті голос кожного важливий, участь кожного потрібна і цінна. Третє слово – родина. Недаремно університет називають «альма- матер», «мати-годувальниця». І це не тільки про інтелектуальну поживу, а й про тепло, турботу, любов, взаємну підтримку, найкращі спогади юнацьких років. Відчула цю особливу родинність, коли колишні випускники прийшли на академію з подарунками: передав обладнання для теле- та радіостудії випускник 1980 року Віктор Весілик, презентував виставку картин випускник 1980 року Володимир Дідула. Сподіваюся, що Урочиста академія, прекрасна ініціатива декана Мар’яна Лозинського, започаткує нову традицію родинного свята нашого факультету, а сам факультет буде для викладачів і студентів джерелом особливої гордості, а для випускників – ще й місцем, куди обов’язково хочеться повертатися».
Це емоційно-глибинне свято стало початком чогось нового – світлого та теплого. І дуже хочеться, щоб Урочиста академія стала щорічною традицією факультету журналістики та усіх причетних до професійного свята.
Схожим побажанням та власними думками з нами поділилася завідувачка кафедри нових медій, доцентка кафедри нових медій Наталя Габор: «На моїй пам’яті, це перший захід такого масштабу саме в День професійного свята журналістів. Були конференції, неофіційні зустрічі, але такої урочистості справді не пригадую. Насправді, глибина цього свята вимірювалася не лише концертними виступами чи врученням грамот і подяк викладачам та допоміжному персоналу факультету, яким показали, що цінують їхню працю. Ми згадали і вшанували тих випускників і колег, чиї голоси вже не прозвучать, бо вони загинули, захищаючи нас. Це був також час для теплих спогадів випускників про студентські роки та натхненна художня виставка одного з них. Завершальним акордом дня стало запрошення на концерт органної музики. Найважливіше те, що у цей складний час, коли так бракує позитивних емоцій і радісних подій, це свято відбулося! І коли всі ці дійства вирували, ніхто вже не згадував про безсонну ніч напередодні та нерви від жорстокої нічної атаки. Дуже хочеться, щоб така академія стала чудовою традицією, як наша щорічна осіння наукова конференція. Щоб щороку до нас приїжджали друзі з різних вишів України, ділилися спогадами та сучасними успіхами. Можна експериментувати з форматами, місцями зустрічей, нагородами… Але варто зберегти це неймовірне відчуття причетності до журналістської групи крові та відчуття того, що ми – єдина велика родина!»
Урочиста академія з нагоди Дня журналіста стала не тільки обміном досягненнями, енергією та досвідом, а й теплим спогадом про фахівців, які віддали найцінніше – власне життя. Одним з таких є Тарас Матвіїв – випускник факультету журналістики Франкового університету. Його мама Валентина Матвіїв на події подякувала академічній спільноті Львівського університету за гідне вшанування пам’яті полеглих Захисників і Захисниць України і з ніжністю та гордістю згадала про Героя.
«Маючи свої амбітні плани, Тарас вірив, що журналістика – це справді четверта влада, здатна змінити суспільство, зламати систему, змінити хід подій, які згодом призвели до подій Майдану. Відтак, він був одним із перших, хто став на шлях боротьби за свободу. Цей шлях він впевнено пройшов до останнього подиху, коли віддав своє життя за побратимів. Свобода слова і свобода українського народу поставили його на цей шлях боротьби. «Будьте гідними ранкового сонця. Адже бути гідним – означає бути вільним», – казав Тарас. Відтак, наша праця має призвести до неминучої перемоги України», – сказала Валентина Матвіїв.
Своїми незабутніми емоціями поділилися і студенти Львівського національного університету імені Івана Франка.
Зокрема, голова Профбюро факультету журналістики, студент третього курсу Андрій Вовк: «День журналіста – це особливе свято. Це свято людей, які мають сміливість говорити правду. Для студентів це також не лише дата у календарі, а й особливе свято, адже ми формуємось як майбутні журналісти, які боротимуться за майбутнє нашої держави. На події були присутні багато цікавих людей, творчих студентів та улюблених викладачів. Було багато теплих розмов та щирих емоцій. Мені було радісно на душі, дивлячись як викладачі отримують заслужені нагороди за їхню плідну працю на благо факультету журналістики та Університету. А також я й сам мав можливість відзначити декількох викладачів нагородою студентських симпатій, що стало для мене приємним та зворушливим моментом».
«Урочиста академія до Дня журналіста для мене стала не просто святковою подією, а емоційним переживанням. І не лише тому що мала честь проводити її. Це була нагода зібратися всією факультетською спільнотою, побачити викладачів, одногрупників, випускників і просто відчути, що ми – частина великої журналістської родини. Але водночас — це було нагадування про реальність, у якій ми живемо, і про ту відповідальність, яка лежить на кожному з нас. Особливо запам’ятався момент, коли згадували загиблих журналістів і випускників факультету, які віддали життя на війні. Було важко стримати емоції. Мене розчулило відео про Тараса Матвіїва, що загинув на війні, а мама Тараса – пані Валентина – говорила просто і по-людськи, але в цих словах було стільки сили. Вразило, скільки наших випускників стали прикладом, пройшовши той самий шлях, яким ми йдемо зараз. Радію, що є можливість бути частиною такої спільноти, де пам’ятають, підтримують і надихають. Після таких подій ще більше хочеться вчитися і бути корисною в цій професії», – поділилася студентка третього курсу та ведуча події Надія Хара.
Ми радіємо, що Університет та факультет журналістики став місцем, куди хочеться повертатися знову і знову. Підтвердженням цього є спогад Віктора Весілика, випускника факультету журналістики 1980 року, Заслуженого журналіста України, кореспондента головного телеканалу України в Одеській області, автора понад 1000 репортажів із Одещини та більш як 100 телепередач із 35 країн світу.
«Якщо сказати, що Урочиста академія пройшла на високому рівні, то це майже нічого не повідомити. Вступне слово академіка НАН України, професора Романа Гладишевського було теплим і щирим. Нам дана дуже висока суспільна оцінка. Декан факультету журналістики Мар’ян Лозинський доклав чимало творчості і хисту, аби зробити засідання цікавим і різноманітним. Виступ гостей, університетських колективів на рівні Верьовки. Головний лейтмотив академії – турбота про наших Захисників, вшанування пам’яті тих, хто віддав життя за наше сьогодні і майбуття. Мені особисто глибоко в душі є святість тих п’яти років, коли навчався. Факультет дав мені той підмурок, після якого вдалось побудувати хмарочос. Вклоняюсь до землі за таку нагоду побувати у щасливій юності», – зазначив Віктор Весілик.
Цей день назавжди залишиться в пам’яті як справжнє свято світлих емоцій та щирого єднання. Здавалося, що повітря було наелектризоване не лише сяйвом посмішок, а й невимовною енергією спільності, яка огортала кожного присутнього. Це був час, коли щирість говорила голосніше за будь-які слова, а посмішки передавали тепло від серця до серця. Мить за миттю розкривалися історії, які надихали, а обличчя випромінювали радість, яка передавалася невидимими нитками, створюючи особливу, майже магічну атмосферу. В очах присутніх – безмежна віра у спільне майбутнє, а кожне слово, сказане з душевним теплом, ставало цеглинкою у фундаменті нашої єдності. Особливо зворушливими були моменти, коли щирі обійми та слова подяки зливалися в єдиний потік добра і взаємної підтримки. У ці хвилини можна було відчути, як б’ється пульс нашої спільноти – сильний, єдиний і сповнений натхнення. Це був день, коли ми по-справжньому відчули себе частиною чогось більшого, адже ми всі були зігріті теплом одне одного.
Підготувала Ангеліна Гаряча
Фото: Пресцентр Львівського національного університету імені Івана Франка
