Понад сім років отець Мар’ян Мисяковський провадить своє служіння студентського капелана у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Для багатьох він став не просто духовним наставником, а й добрим співрозмовником, який поруч у важкі моменти й допомагає знайти відповіді на складні питання життя. Отець наголошує, що живе спілкування зі студентами надзвичайно важливе, адже лише через відкритий діалог можна зрозуміти їхні сумніви й переживання. Про головну місію студентського капеланства, про те, які теми сьогодні найбільше хвилюють молодь, як розпізнати своє покликання, у ексклюзивному інтерв’ю поспілкувалися з капеланом Львівського національного університету імені Івана Франка отцем Мар’яном Мисяковським.
Як Ви б окреслили головну місію студентського капеланства, зокрема у Львівському університеті? Як вона змінилася із початком повномасштабної війни?
Головна місія студентського капеланства, визначена у статуті Центру студентського капеланства, полягає у забезпеченні духовно-психологічного супроводу студентів і всієї академічної спільноти. Наш прямий обов’язок – відповідати на запити студентів і бути поруч із ними. Саме теза «бути поруч» є ключовою у нашому служінні. Ми прагнемо бути присутніми всюди, де це можливо: на факультетах, у гуртожитках, у середовищі, де студенти навчаються й живуть. Важливо руйнувати стереотип про те, що священника можна зустріти лише в храмі. Студентський капелан – це той, хто йде до студентів, а не очікує на них у визначені години богослужінь.
Із початком повномасштабної війни змінився сам студентський простір. Якщо раніше більшість студентів були із західних областей України, то тепер значно зросла кількість студентів зі сходу, півдня та центру країни. Їхнє уявлення про Церкву часто відрізняється: для багатьох священник асоціюється виключно з храмом. Тому змінився і наш підхід. Якщо раніше можна було одразу говорити про глибокі духовні питання, то сьогодні часто доводиться починати з основ – пояснювати, що таке Церква, яке її призначення і що вона означає для людини. Війна принесла багато болю. Значна частина студентів – це внутрішньо переміщені особи, які пережили переїзд, втрату дому та відчуття страху. Через це з’являється більше глибинних запитань: про сенс життя, про місце Бога під час війни, про справедливість і віру. Наше завдання – бути поруч із цими людьми та допомагати їм знаходити відповіді на непрості запитання.
Розкажіть про формати роботи капелана зі студентами, які Ви вважаєте найефективнішими?
Університет – це поліконфесійне середовище, де навчаються студенти з різними переконаннями та власним світоглядом. Як представник Української Греко-Католицької Церкви, я не маю права щось нав’язувати чи диктувати умови. Наша присутність завжди ґрунтується на запрошенні – від адміністрації, викладачів або самих студентів. Одним із важливих напрямів нашої діяльності стали презентації капеланства на факультетах. Вони допомагають, зокрема студентам першого курсу, дізнатися, хто ми є, чим займаємося та які можливості можемо запропонувати для їхнього розвитку. Особливо ефективними є зустрічі у гуртожитках, адже саме там студенти перебувають у своєму середовищі, поза офіційною атмосферою. Такі зустрічі проходять за чаєм чи кавою, що сприяє відкритому спілкуванню. Саме такий формат зустрічі дозволяє студентам вільно ставити запитання, ділитися своїми труднощами, переживаннями та внутрішніми пошуками. До цієї діяльності також долучаються семінаристи, що дає можливість охопити більшу кількість гуртожитків. Ми уважно слухаємо студентів, намагаємося зрозуміти їхні потреби та пропонуємо можливі шляхи підтримки.
Серед форм нашої діяльності – реколекції, духовні зустрічі, походи в гори, велопрощі, табори, а також волонтерські ініціативи. Важливим напрямом є школа особистісного зростання, у межах якої поєднуються духовність і психологія. Багато студентів мають внутрішні рани, тому важливо допомагати їм комплексно – не лише духовно, але й психологічно. Відгуки студентів різні: хтось приходить із цікавості й не залишається, але багато хто згодом долучається до спільноти, волонтерської діяльності чи духовного життя. Є також випадки, коли студенти, які раніше називали себе атеїстами, з часом відкривали для себе віру. Для багатьох важливо відчувати себе частиною спільноти, адже спільнота – це передусім своєрідний простір безпеки.
Спільні зустрічі зі студентами однозначно впливають на формування їхніх цінностей. Які теми сьогодні найбільше хвилюють молодь?
Насправді людство не придумало нових гріхів: ті самі питання, які хвилювали людей тисячі років тому, залишаються актуальними й сьогодні. Однією з найбільш обговорюваних тем є сфера сексуальності та статевого життя. Молодь прагне зрозуміти, як правильно будувати стосунки, що про це говорить Церква і як поєднати віру з реаліями сучасного світу. В умовах війни особливо загострюється питання сенсу життя. Молоді люди дедалі частіше запитують: навіщо я живу, яке моє призначення, де Бог під час війни, чому Він мовчить і чому допускає страждання.
Дуже часто виникають запитання про церковні традиції, літургію, символіку, календар і структуру храму. Для багатьох зустріч із капеланом стає можливістю поставити запитання про Церкву поза її звичними межами. Популярними залишаються також теми забобонів і духовного життя, зокрема питання про існування злих сил. Часто уявлення молоді формуються під впливом фільмів, тому важливо пояснювати ці речі з позиції віри та реальності. Ще однією важливою темою є пошук свого місця в житті та власного покликання.
У Євангелії звучить заклик Христа: «Ідіть за Мною». Що б Ви порадили людям, які перебувають у пошуку свого покликання і бояться зробити неправильний вибір?
Дуже часто страх сковує людину й не дозволяє рухатися вперед. Перший крок до свого покликання – подолати власний страх. Хорошим прикладом є історія американського науковця і винахідника Томаса Едісона. Одним із його найвідоміших винаходів стала лампа розжарювання. Щоб досягти результату, він багаторазово випробовував різні підходи й не здавався після невдач. Так само і в нашому житті: людина не може зрозуміти, чи є щось її покликанням, якщо не спробує. Пошук покликання – це процес постійних спроб. Коли людина знаходить своє місце в житті, вона відчуває внутрішнє задоволення від своєї роботи, і водночас бачить плоди своєї праці.
Як молодій людині не втратити духовність і водночас залишатися вмотивованою до здобуття глибоких знань у світі, де домінують соціальні мережі та штучний інтелект?
Сучасні технології суттєво допомагають людині, але не можуть замінити знання, які вона має всередині себе. Якщо людина покладається лише на зовнішні ресурси – Інтернет чи гаджети – то рано чи пізно може опинитися в ситуації, коли вони стануть недоступними. Тому знання, здобуті власною працею, – це інвестиція у майбутнє. Важливо розуміти одну важливу істину: знання, які людина здобуває сьогодні, формують її можливості завтра. Мотивація до навчання – це індивідуальна справа кожного. Якщо людина бачить перспективу і думає про майбутнє, вона вкладає зусилля у розвиток вже сьогодні. Якщо ж вона живе лише сьогоднішнім днем і не думає про майбутнє, її життя може опинитися під загрозою.
Ми перебуваємо у часі Великого посту – періоді особистої призадуми та внутрішнього очищення. Як підготуватися до одного з найвеличніших свят – Воскресіння Христового – так, щоб зустріти його зі світлим серцем, відчути справжню радість і внутрішній мир?
Багато людей вважають, що підготовка до Великодня полягає лише у зовнішніх речах: прибиранні, купівлі нових речей, приготуванні святкового кошика. Проте це відображає лише зовнішню сторону нашого життя. Справжня підготовка полягає у внутрішній зустрічі з Богом. У період Великого посту важливо зупинитися, переосмислити своє життя та обмежити надмірне користування матеріальними речами. Натомість цей час слід присвятити духовному розвитку: молитві, участі в богослужіннях і Сповіді. Головне запитання, яке варто поставити собі, звучить так: не «що подумають про мене люди на Великдень», а «що про мене думає Бог». Саме це допомагає відчути внутрішній мир та справжню радість Воскресіння. У час щоденних викликів і випробувань важливо не боятися робити кроки назустріч добру. Готовність до змін і пошуку власного шляху допомагає людині розпізнати своє покликання та рухатися вперед.
Розмовляла Марина Коломієць
Фото: Ангеліна Гаряча
