У час, коли країна проходить через найскладніші випробування, у стінах Львівського університету народжуються ініціативи, що працюють не лише на сьогодення, а й на майбутнє. Однією із таких ініціатив є Центр підтримки ветеранів та соціальних ініціатив – простір, який об’єднав ідею допомоги ветеранам із навчанням та громадською активністю. Важливою рушійною силою цього простору є його лідерка Ярина Танчак. Під її керівництвом команда щотижня організовує заходи та втілює масштабні проєкти, які не лише привертають увагу, а й дають відчутні результати. Про ідею створення Центру, про ефективні ініціативи та роль студентської молоді у Ветеранському просторі в ексклюзивному інтерв’ю поспілкувалися з Яриною Танчак.
Як виникла ідея створення Центру підтримки ветеранів та соціальних ініціатив у Львівському національному університеті імені Івана Франка?
З учасниками бойових дій я працюю з 2016 року. Першими, з ким ми почали системну роботу, були військовослужбовці, які поверталися із зони АТО/ООС, зокрема оборонці Донецького аеропорту. Ідея створення Центру підтримки ветеранів та соціальних ініціатив виникла напередодні повномасштабного вторгнення. Ми розуміли, що створення такого Центру на базі Львівського університету є корисним насамперед для самого Університету, адже Університет – це не тільки про освіту й науку, а й про соціальну місію в суспільстві. Йдеться також про формування національно-патріотичного студента, а в майбутньому – фахівця та спеціаліста в різних галузях.
З початком повномасштабної війни чимало працівників Університету – як адміністративного, так і науково-педагогічного персоналу – добровільно стали на захист Батьківщини. Серед Захисників є також наші студенти. На жаль, маємо й велику кількість полеглих Воїнів серед працівників і студентів Львівського університету. На базі ЛНУ ім. Івана Франка ми прийняли рішення створити Центр підтримки ветеранів та соціальних ініціатив, який би не лише консультував, інформував, надавав підтримку у сфері освіти, а й працював у значно ширшому спектрі напрямів, зокрема забезпечував постійний супровід для наших бенефіціарів.
Які ключові проєкти Центру вже вдалося реалізувати? Над якими ініціативами плануєте працювати найближчим часом?
З огляду на те, що Центр є структурним підрозділом Львівського національного університету імені Івана Франка, нашим пріоритетом, безумовно, є працівники та студенти Університету. Однак, ми також виходимо за його межі й працюємо з громадами. Ми надаємо комплексну допомогу учасникам бойових дій, членам їхніх сімей, родинам загиблих Захисників і Захисниць України, а також звільненим із полону. У нас немає одного конкретного напрямку діяльності, адже основна мета полягає у досягненні якісних і кількісних результатів через комплексну підтримку та супровід. Якщо ветеран звертається до нас із питанням освіти чи психологічної консультації, ми не просто надаємо послугу й припиняємо взаємодію. Коли учасник бойових дій звертається до нас, то в процесі комунікації з ним часто виявляється, що одна проблема тягне за собою низку інших. Саме тому наша робота є комплексною та здійснюється мультидисциплінарною командою. Навіть якщо ветеран звертається з проблемою професійної адаптації чи перекваліфікації, ми розуміємо, що окрім здобуття знань йому необхідна також ментальна підтримка. З початком повномасштабної війни Центр підтримки ветеранів та соціальних ініціатив фактично перетворився на волонтерський хаб: ми максимально підтримували Збройні Сили України, закривали запити, відкривали збори тощо. Водночас, як структурний підрозділ Університету, Центр продовжував виконувати свою ключову роль – освітню.
Якщо говорити про вже реалізовані проєкти, мені складно згадати їхню кількість, адже вони охоплюють різні напрями – від інформаційних та освітніх ініціатив до проєктів у сфері працевлаштування. Ми маємо тісну співпрацю з реабілітаційними центрами Superhumans і Unbroken, а також із Державною службою зайнятості. Робота відбувається комплексно: військовослужбовець звертається до нас із певним запитом, а ми закриваємо його первинну потребу, проводимо оцінку ситуації та забезпечуємо подальший супровід. Сьогодні в громадах уже працюють фахівці супроводу ветеранів і демобілізованих осіб.
Окремою категорією є діти полеглих Захисників, діти діючих військовослужбовців, а також діти внутрішньо переміщених осіб. Ще однією нашою цільовою категорією з початком повномасштабного вторгнення стали внутрішньо переміщені особи. Університет прийняв велику кількість ВПО, зокрема понад 1000 дітей із Токмака і Мелітополя. Також на постійній основі ми організовуємо п’ятиденні табори з повноцінним харчуванням для дітей учасників бойових дій, полеглих Захисників і Захисниць України. Таких таборів уже організовано понад шість. Їхня ключова мета – допомогти дітям згуртуватися, дати їм можливість поспілкуватися з однолітками з подібним досвідом. Адже коли один член родини йде на війну, тривоги переживає вся сім’я, і найглибше їх відчувають саме діти. У перший день табору діти зазвичай замкнуті, але вже наприкінці табору вони максимально відкриваються, діляться своїми страхами, хвилюваннями та переживаннями.
Ми реалізували два освітні проєкти для внутрішньо переміщених осіб за підтримки фонду «За дітей», які посіли перше місце у Всеукраїнському конкурсі у сфері освіти дорослих. Також впроваджували проєкти перекваліфікації для учасників бойових дій, зокрема у сфері бізнес-освіти, адже сьогодні ветеранський бізнес активно підтримується на державному рівні. У цьому напрямку ми продовжуємо працювати й розширювати партнерську мережу. Ми провели моніторинг громад Львівщини та з’ясували, що жодна з 73 громад області не має власної місцевої ветеранської політики. Ми наголошуємо, що ветеран завжди повертається у свою громаду, яку захищав. Саме громада має забезпечити належні умови для його повернення, щоб він відчував повагу, вдячність і підтримку. Нині продовжуємо роботу з громадами, які звертаються до нас за допомогою. Уже відбулися виїзди до кількох громад, яким домагаємо створювати місцеві комплексні програми підтримки ветеранів. Ця робота триватиме впродовж 2026 року. Програма також включає і підтримку родин полеглих військовослужбовців, звільнених із полону, зниклих безвісти. Це різні категорії, але для них має діяти єдина комплексна система підтримки.
Окремим напрямом є законодавчі ініціативи, адже колектив Центру підтримки ветеранів та соціальних ініціатив долучений до розробки нормативно-правової бази в сфері ветеранської політики. Найбільш складними й тривалими у вирішенні залишаються житлові питання, тому на законодавчому рівні ми допомагаємо напрацьовувати зміни, які сприятимуть вирішенню проблем військових. Таким чином, роль Центру підтримки ветеранів та соціальних ініціатив полягає в тому, щоб бути центральним осередком, який максимально скорочує шлях вирішення як поточних, так і довготривалих проблем ветеранів. Ми формуємо широку мережу партнерств із органами державної влади, місцевого самоврядування та громадським сектором. Завдяки розбудові потужної партнерської спільноти ми прагнемо забезпечити ветеранам якісну, комплексну та своєчасну підтримку у вирішенні всіх питань, з якими вони звертаються до нашого Центру.
Наскільки важливою є інтеграція студентської молоді у Ветеранський простір? Яку роль відіграє молодь у підтримці ветеранів?
У підтримці ветеранів молодь відіграє надзвичайно важливу роль. Проте я спостерігаю таку тенденцію: чим довше продовжується війна, чим більше посилюються дії агресора, тим, на жаль, більша прірва виникає між військовими й цивільними. Ветерани – це наше сьогодення, це наше майбутнє. Молодь – це про відбудову України, це про те, якою держава буде в наступні роки після закінчення війни. Тому важливим напрямом роботи Центру підтримки ветеранів та соціальних ініціатив є забезпечення комунікації ветеранів з молоддю. Ми намагаємося якомога частіше організовувати такі зустрічі. У нас, на жаль, побутує стереотип – якщо ветеран повертається з війни, він є небезпечним або ж становить певну загрозу. Помилковим твердженням є те, що потрібно обмежити його спілкування з молоддю, адже це може мати якісь негативні наслідки. Але насправді таку комунікацію потрібно налагоджувати, адже ми бачимо хороші відгуки зі сторони студентів. І коли людина у формі приходить до нас, ми розуміємо, що це військовий, і починаємо якось по-іншому з ним комунікувати. Ті, хто вже працює з даною цільовою категорією, навіть у комунікації можуть розуміти, що це людина, яка повернулася із зони бойових дій. Дуже важливо зробити так, щоб не виникало ніяких конфліктів чи упередженого ставлення у наданні послуг ветеранам зі сторони молоді. Ми знову ж зараз говоримо про повагу, ми говоримо про вдячність ветерану, але, на жаль, не кожен це усвідомлює. І сьогодні стикаємося з ситуацією, коли подібне розуміння мають більше ті, хто до неї дотичний: побратими, які були пліч-о-пліч та захищали нашу державу, друзі військових, члени їхніх родин, люди, які, на жаль, втратили когось на війні. Молодь – це наша основа, з якою потрібно вже зараз активно працювати та долучати її до комунікації з ветеранами. Саме молоде покоління формуватиме майбутнє України, визначатиме її цінності, підходи до відбудови та суспільні пріоритети після завершення війни.
Одним із напрямів діяльності Центру підтримки ветеранів та соціальних ініціатив є навчання фахівців із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Які компетенції є ключовими для таких спеціалістів і як відбувається їх підготовка?
Наразі це питання є надзвичайно проблемним. Працівники Центру підтримки ветеранів та соціальних ініціатив були долучені до розробки навчальної програми для фахівців із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Водночас слід розуміти, що будь-який пілотний проєкт – це насамперед апробація. Він обов’язково матиме як позитивні, так і негативні сторони, адже впроваджується вперше. Під час реалізації програми з’являються проблемні моменти, відбувається доопрацювання, і лише з часом зростає якість та ефективність. Цей проєкт на сьогодні не є досконалим і не перебуває на тому рівні, на якому хотілося б його бачити. Також колектив Центру підтримки ветеранів та соціальних ініціатив брав участь у розробці професійного стандарту фахівця із супроводу ветеранів. У громадах та комунальних установах уже працює значна кількість фахівців із супроводу ветеранів, однак, на жаль, вони не мають спеціалізованої освіти. Ми об’єднали Центри ветеранського розвитку, що функціонують на базі закладів вищої освіти Львівщини, однак для повноцінної підготовки кадрів наразі немає належного фінансування. Підготовка фахівців із супроводу ветеранів, на мою думку, повинна мати окреме фінансування у державному бюджеті. Ми також були долучені до проведення навчання для фахівців з супроводу ветеранів, яке відбувалося спільно з громадською організацією «Захист держави». Проте це не були класичні навчання за спеціальною програмою, які б підтверджували професійну кваліфікацію. Це, радше, інформаційні навчання з акцентом на психологічну підтримку ветеранів. Обов’язками фахівця з супроводу ветеранів та демобілізованих осіб є інформування та консультування, а не надання послуг, адже він не є соціальним працівником. Такий фахівець не має повноважень видавати довідки чи самостійно надавати психологічні, юридичні або соціальні послуги. Водночас це має бути надзвичайно обізнана людина, яка орієнтується у питаннях адвокації, супервізії, психологічної підтримки та інших. Роль фахівця із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб полягає не в тому, щоб, наприклад, просто надати номер телефону відповідної служби для вирішення конкретної проблеми. Його завдання – зателефонувати, домовитися про зустріч, організувати необхідний процес так, щоб ветеран отримав допомогу без додаткових бар’єрів і черг. Фахівець має працювати системно: самостійно ініціювати контакт, цікавитися потребами ветерана. Однак, мова йде не лише про самих ветеранів та демобілізованих осіб, а й про їхні сім’ї.
Особливої уваги потребують ветерани з інвалідністю. Ми, зокрема, працювали з групою бійців – молодими людьми з різних регіонів України, які повністю втратили зір. Попри це, після проходження курсів із підприємництва троє з них відкрили власний бізнес і сьогодні успішно працюють. Водночас є випадки, коли підтримка самої громади є мінімальною. Один із бійців, який повернувся до невеликої громади на Львівщині, повністю втратив зір. До нього, на жаль, ніхто не прийшов і навіть не зателефонував. Він не мав навіть мінімальної можливості самостійно дістатися до зупинки через відсутність елементарної інфраструктури. Тож це питання не лише доступності, а й поваги та вдячності з боку громади. Отже, проєкт підготовки фахівця із супроводу ветеранів є надзвичайно потрібним. Проте він потребує доопрацювання, передусім у частині професійної освіти. Основне правило соціальних працівників і медиків – не нашкодь. Якщо до роботи з ветеранською спільнотою допускати людей без належної підготовки, існує ризик повторної травматизації.
Розкажіть про ознайомчу практику студентів першого курсу в Центрі підтримки ветеранів та соціальних ініціатив. Який досвід отримують студенти і чому ця практика є важливою для їхнього професійного та громадянського становлення?
Так, у нас проходять виробничу практику студенти третього та четвертого курсів. Протягом трьох місяців ми долучаємо їх до усіх проєктів Центру, а також вони спостерігають, як ми надаємо консультації. Проте студенти можуть лише спостерігати, адже щоб мати право консультувати, їм необхідно бути обізнаними і в соціальній тематиці, і у юриспруденції, і в інших сферах, про які я вже згадувала. Але ключовим аспектом є саме робота з ветеранами. Оскільки наші студенти-практиканти навчаються на факультеті педагогічної освіти, зокрема на кафедрі соціальної педагогіки та соціальної роботи, то у майбутньому вони безпосередньо працюватимуть і з цією категорією також. Хтось буде працювати з дітками військових, хтось – із дітками полеглих Захисників, а хтось – із самими військовими. Тому для студентів важливо спостерігати за навичками комунікації з ветеранами. Практиканти долучаються до організації таборів для дітей та разом з нами перебувають під час їхніх проведень. Також разом із студентами третього та четвертого курсів відвідуємо військові госпіталі. Медичний персонал надає нам перелік потреб поранених бійців, ми це все купуємо та привозимо в госпіталь. Зазвичай це відбувається якраз перед Днем святого Миколая. Ми періодично відвідуємо госпіталі та реабілітаційні центри. Комунікація з ветераном, який прийшов на консультацію, значно відрізняється від роботи з важкопораненими бійцями в госпіталі. Тому попередньо ми запитуємо студентів, чи готові вони до такої комунікації, чи готові взагалі спілкуватися з важкопораненими військовослужбовцями. Зазвичай ми отримуємо від практикантів ствердні відповіді. Якщо говорити про студентів першого курсу, то вони проходять одноденну ознайомчу практику, в межах якої працівники розповідають їм про роботу Центру. Через брак часу та формат практики ми не можемо долучити їх до виконання якихось завдань. Цьогорічні практиканти брали активну участь в організації великого круглого столу для понад 100 учасників разом із Львівським обласним центром соціальних служб, а також були присутні представники Державної служби зайнятості. Учасники круглого столу розглядали питання соціального забезпечення військовослужбовців, членів їхніх родин, ветеранів. Це був цінний досвід для студентів першого курсу Львівського університету.
Редакція «МедіаКІТ»
