Понад 50 років свого життя Марія Григорівна Яцимірська присвятила факультетові журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Вона хотіла стати Людиною, яка досконало володіє Словом. Її мрія здійснилася. Сьогодні Марія Яцимірська об’єднує довкола себе людей одної групи крові, надає перевагу нелінійному мисленню та професійному вдосконаленню. Про щемливі спогади з дитинства, про закордонний досвід, про підсумки роботи ми поговорили із завідувачкою кафедри медіариторики та мовної комунікації Марією Яцимірською в ексклюзивному інтерв’ю для «МедіаКІТ».
Розкажіть про кілька особливих спогадів з Вашого дитинства. Які риси характеру, сформовані ще тоді, стали для Вас орієнтиром та допомогли реалізувати себе в професії, пов’язаній зі словом?
Моє дитинство минуло в селі Гординя за 50-60 кілометрів від Львова. Й досі бачу перед очима безмежні зелені простори. Дітьми ми щодня влітку ходили на правий берег Дністра, де колись був дуже гарний пляж. Всі, хто виріс у селі, де є ріка, люблять плавати. Йдучи соковитою травою, яку називають муравою, ми милувалися пшеничним полем, маками, волошками, ромашками. Це неймовірна краса, яку ніколи не забути. У Львові живу 52 роки, але мені й досі бракує аромату маленької Батьківщини. Милими серцю є спогади зі школи. У класі було 35 учнів. Звісно, що всі діти активні, особливо в художній самодіяльності. Мої однокласники були дуже здібними: одним подобалася математика, інші захоплювалися гуманітарними науками. Вчитися з розумними людьми насправді дуже цікаво. Я ще тоді відчула, як людина збагачується знаннями, коли росте в такому оточенні. І тепер не боюся розумніших і красивіших за себе, бо вони доповнюють все, що треба для спільної справи. У школі я дуже любила фізику. Наш учитель був доволі суворим. І в мене є цікавий спогад про один з його уроків. Якось дав нам з підручника домашнє завдання. У короткій задачі треба було дати відповідь, яке фізичне явище використовують у виробництві різних форм пляшок. Переглянула попередні теми й найбільш відповідним видався мені закон Паскаля. Коротко записала відповідь: «стисливість газів за законом Паскаля». Наступного разу учитель розпочинає урок з перевірки. Ніхто з учнів за першими партами не виконав цього завдання, за що отримали двійки. Далі відповідала одна з моїх подруг Ірина Присташ. Вона настільки цікаво пояснювала, як роблять пляшки, що я аж заслухалася. Яка розумна дівчина, подумала, адже вона ніколи не була на заводі, не бачила цього процесу на власні очі. І вчитель теж уважно слухав до кінця, щоб потім сказати: «Двійка!». І далі всім – двійка, двійка… Дійшла черга до мене. Я взяла в руки зошит, щоб не дивитися йому в очі, коли теж отримаю двійку. Прочитала свою відповідь. «Відмінно – каже фізик – покладіть щоденник на стіл». Зробила висновок для себе – не мудрувати багато й довго.
Є ще один теплий спогад зі школи. Якось ми готувалися до святкування ювілею засновника українського театру Івана Котляревського. І вчителька української мови та літератури, дуже вимоглива й активна в художній самодіяльності, вирішила поставити виставу в Будинку культури. На роль Наталки Полтавки вибрала мене і я неймовірно зраділа. А в цій п’єсі, як пам’ятаєте, багато пісень, навіть розпочинається вона піснею «Віють вітри, віють буйні». Співати її вчив учитель музики. Я захвилювалася, що не зможу заспівати цю пісню, адже в ній дуже високі ноти, але він одразу заперечив. Переконував, що так написана музика в оригіналі, тому треба працювати. Коли грала роль на сцені, то хвилюючим моментом було саме виконання пісні «Віють вітри, віють буйні», адже я боялася, що на високій ноті зірветься голос. Проте все вдалося, і ця роль у п’єсі «Наталка Полтавка» для мене є незабутньою. Після вистави вчителька-режисер «вгледіла», що в мене є акторські здібності й порадила заглибитися у театральне мистецтво. Саме тоді задумалася, ким хочу стати. Акторкою точно НІ. Я подумала, що саме журналістика дає можливість спілкуватися з цікавими й красивими людьми, пізнати світ творчих особистостей, черпнути нових знань від людей різних професій. Тож, коли згадую дитинство, одразу виринають спогади про фізику та «Наталку Полтавку». Цими епізодами запам’яталися шкільні роки. Стосовно того, що вплинуло на формування характеру, то на одному з уроків ми добирали епітети і вчителька наголосила на слові «безкорисливий». Вона порадила запам’ятати, що безкорисливість – це чудова риса характеру людини. Коли з вами хтось дружить безкорисливо, коли вас полюбили безкорисливо, без холодного розрахунку, тоді ви – щаслива. У дорослому житті буває всіляко, але «безкорисливість» – найкраща риса людей. У спілкуванні мені важливо відчути, чи є людина моєї групи крові, чи є в ній те, що надихає, доповнює мої думки своїми, які сприймаю розумом і серцем. І, звичайно, книги, які читаємо ледь не з першого класу. Пам’ятаю, що після перемоги в одному конкурсі, мені подарували твори Джека Лондона та Марка Твена. Роман Джека Лондона «Мартін Іден» спонукав до роздумів, як важливо вчитися, розраховувати лише на власні сили й тільки тоді ти чогось досягнеш у житті. Згодом я читала й інші твори цього автора, але вперше пізнала його творчість саме завдяки цьому роману. Марк Твен – майстер особливого слова. Його почуття гумору, стиль написання текстів дуже близькі й зрозумілі. Я й сама люблю жартувати. Коли чую від рідних улесливі слова, то жартую: «Ще скажіть, що висока й струнка».
У моєму житті було чимало важких сторінок, але згадую найцікавіші моменти, особливо веселі.
Нам відомо, що Ви закінчили докторські студії з політології в Українському Вільному Університеті в Мюнхені та захистили там докторську дисертацію. Яким для Вас був досвід навчання й роботи в іншому академічному, культурному та інтелектуальному середовищі?
У радянські часи виїзд за кордон був обмеженим. У 90-х роках з’явилася можливість поїхати в США, країни Європи й отримати стипендії на навчання у вищих закладах освіти. До Німеччини в Український Вільний Університет поїхала разом з фахівцями різних професій. До того часу жодного разу не була в цій країні. Із трьох факультетів в УВУ я вибрала державні та суспільно-економічні науки. На той час хотіла поглибити свої знання з політології. Багата бібліотека, архіви, лекції професорів з Великої Британії, Канади, США, Франції, Бельгії – все це значною мірою заповнило прогалини попередньої освіти. Для того, щоб розповісти все, що я довідалася на докторських студіях, треба не одну годину, а кілька днів. Мене цікавило все, що давало нові знання з політології, економіки, прогнозів майбутнього України та Європи. У вільний час вивчала архіви та праці з українознавства, які були заборонені в Радянському Союзі. Відкрила для себе нові імена мовознавців, енциклопедистів, істориків, державних діячів, редакторів друкованих видань на Заході. Переважно читали лекції професори-емігранти або їхні діти. Мала можливість поспілкуватися з деканом факультету УВУ, професором міжнародних відносин Анатолем Камінським. Він особисто знав Степана Бандеру, але не був його однодумцем щодо методів національно-визвольної боротьби після Другої світової війни. Анатоль Камінський 10 років був директором радіо «Свобода» в Мюнхені. Написав чимало книг. Завершуючи відповідь на ваше запитання, хочу підкреслити, що в УВУ отримала безцінний досвід і глибше розуміння багатьох політичних подій у Європі 20 століття. Кризові ситуації мають свої причини і наслідки. Їх бажано знати.
Ви працюєте на факультеті журналістики вже 46 років. За цей час обіймали посади від старшої лаборантки до завідувачки кафедри медіариторики та мовної комунікації. Що для Вас було найскладнішим на цьому шляху, а що найціннішим досвідом?
На факультеті журналістики працюю вже 46 років. Ще навчаючись, уявляла себе в практичній журналістиці, хотіла брати інтерв’ю, спілкуватися з цікавими людьми, писати тексти. Згодом склалося так, що почала працювати з тими викладачами, які мене навчали. Відкрилася, так би мовити, закулісна сторона життя факультету. Свою роботу розпочала старшою лаборанткою кафедри стилістики та редагування. Приватні розмови з моїми викладачами – найкраще, що було в цей час. Згодом закінчила аспірантуру, захистила дисертацію й почала працювати на посаді асистента. Що було найскладнішим? Перед початком занять в авдиторії я завжди переживала, чи вистачає знань, щоб виглядати добрим і глибоким фахівцем. Студенти це одразу помічають. Я – амбітна людина. І ця риса спонукала вчити багато додатково, щоб мати повне знання теми, яка буде на заняттях. Допізна працювала, добирала цікаві завдання для вправ і диктантів. Вранці перед заняттями спеціально купувала свіжі газети для ілюстрацій на лекції, сподіваючись, що студенти не встигли їх прочитати. Завжди шукала оригінальні заголовки публікацій, креативні метафори, а також помилки, яких припускалися журналісти.
За роки Вашої роботи факультет журналістики зазнав чималих змін. Як, на Вашу думку, він трансформувався, та як змінилася місія викладача в сучасній журналістській освіті?
Ви правильно зауважили, що факультет журналістики постійно розвивався, а викладацький склад збільшувався. За останні роки кількість студентів, які навчаються на факультеті, суттєво зросла. У перші роки його створення академічна група складала 25 студентів, згодом – 50 студентів. У час, коли я навчалася, на курсі було 75 студентів. Сьогодні на першому курсі факультету журналістики навчається понад 200 студентів. До вибору студентів, наприклад на магістерському рівні, три освітньо-професійні програми: «журналістика», «економічна журналістика», «міжнародна журналістика». На факультеті було три кафедри, а тепер є 6 кафедр і кілька лабораторій. Як ніколи раніше, потужно працюють теле- і радіостудія. Студентам організовують зустрічі з відомими журналістами-практиками, частими є закордонні гості, які працюють у поважних медіа. Кожного року відбуваються міжнародні конференції, наукові семінари, круглі столи; викладачі підвищують свою кваліфікацію в найпрестижніших університетах Заходу. Упевнена, що наш факультет повністю відповідає сучасним вимогам вищої освіти. Кожного року ми маємо великий конкурс абітурієнтів і очікуємо його зростання.
У чому, на Вашу думку, полягає унікальність кафедри медіариторики та мовної комунікації в структурі факультету журналістики? Які ключові досягнення кафедри за 2025 рік вважаєте найбільш вагомими?
Саме в 2025 році ми змінили назву кафедри відповідно до оновлених освітніх програм на факультеті журналістики та положень нового Закону України «Про медіа». Медіариторика інтегрує класичну риторику з медіазнавством. Вона актуальна для професійного вишколу не тільки журналістів, а й медіаекспертів, PR-фахівців, спічрайтерів, які повинні володіти мистецтвом впливової публічної комунікації. Термін «мовна комунікація» акцентує взаємодію журналіста з масовою авдиторією. Тобто переходить від звичайної «мови» до глибшого розуміння комунікативних компетентностей. У новій назві «кафедра медіариторики та мовної комунікації» з’явилася термінологія, співзвучна з міжнародними аналогами (Department of Communication and Media Rhetoric, Language and Media Communication Studies), що сприяє налагодженню партнерств та інтеграції в європейський освітній простір.
Щодо унікальності кафедри медіариторики та мовної комунікації в структурі факультету журналістики, то суть закладена в самій назві. Кожна наша дисципліна вчить мистецтву поєднати логіку і красу мовлення в медійних текстах, які мають бути не лише зрозумілими, але й впливовими. Ми формуємо етичну відповідальність журналіста за Слово в інформаційному просторі. Риторика завжди актуальна від античних часів до покоління зумерів. Освіта, журналістика, дипломатія мають потребу в досконалих навичках публічного мовлення в різних жанрах. Люблю багате й логічне мовлення медійників на важливі теми. Отримую насолоду від емоційних людей, а значить – небайдужих.
Попри активну діяльність, чи вдається Вам балансувати між роботою та відпочинком? Що для Вас є найкращим способом відновлення сил і натхнення?
Для мене найкращий відпочинок – це живе спілкування з цікавими людьми. Нема часу дивитися серіали, віддаю перевагу слуханню аудіокниг. Іноді годинами переглядаю YouTube-канали, щоб почути аналітику від авторитетних міжнародних експертів. Ми живемо в час перерозподілу сфер впливу у світі й важливо знати призначення України в нових обставинах. Що нас чекає? Українців чекає процвітання, але гіркота від російсько-української війни залишиться надовго. У молодші роки любила виїжджати в гори, була на вершині гори Щелінець Великий у Судетах. Маю багато фотографій і приємних спогадів про друзів у цих мандрах. Столові гори – ідеальні для сімейного відпочинку. Влітку, звичайно, поїздки на море. Завжди було бажання більше пізнати інші країни, культуру, звичаї. Я все ще дуже люблю плавати й дещо сумно усвідомлювати, що все це було в минулому.
Усі ми поринули в Різдвяно-новорічну атмосферу. В цей час хочемо на мить зупинитися та підсумувати рік. Які теплі слова Ви хотіли б сказати колективу факультету журналістики й студентам у цей особливий та світлий час?
Насамперед вітаю Воїнів Збройних Сил України з Різдвом Христовим і Новим роком! Вами захоплюється ввесь світ. Ви вже перемогли в цій війні своєю хоробрістю, зруйнували міф про другу армію світу. Пишаємося нашими Героями й чекаємо вас вдома.
Колективу факультету журналістики бажаю сил і натхнення у гроні людей, які надихають! Щоб вам ніколи не було холодно на душі!
Студентам бажаю цікавого життя в Університеті, приємних взаємин з викладачами на факультеті, творчих успіхів і любові.
З Новим роком!
