Зимовий цикл свят триває, а цікавість до пізнання культури різдвяних традицій лише зростає. Я переконана, що кожен українець мав би зберігати сімейні традиції та переказувати своїм нащадкам, аби відчуття українського єднання в такий спосіб правікових звичаїв ніколи не згасали. Яким би стрімким не був розвиток технологій, які події та зміни не переживало би суспільство, українська культура залишатиметься та навчатиме кожного дбати про своє та берегти його. Кожен з нас знайомий із всеукраїнськими зимовими обрядами, тож хочу виділити кілька цікавих традицій, які побутували в окремих етноґрафічних регіонах України.
Гуцульщина
На Святвечір гуцули йшли на цвинтар та запалювали свічку на гробах померлих родичів. Мешканці гірських місцин вірили, що напередодні Різдва відкривалися гроби, з яких виходили душі та відправлялися до своїх рідних осель, аби повечеряти із живими нащадками. Цікаво, що стіл, за яким сиділа гуцульська сім’я, перев’язували навхрест червоною ниткою, а під обрус клали сіно, опісля годували ним маржину, адже воно набувало магічної сили. Ще однією автентичною традицією на Гуцульщині є «ряджені» – молоді люди, які перевдягалися в «діда», «бабу», «цигана», «козу» та йшли щедрувати до односельчан перед святом Василія. Цього ж дня жінки-гуцулки ворожили на погоду протягом року – вони брали цибулину, розрізали та витягували 12 скибок (кожна скибка символізувала інший місяць року), на них насипали сіль та ставили на дошку до ранку, наступного дня дивилися, на якій скибці сіль розчинилася, це віщувало дощовий місяць. Одним із тутешніх різдвяних танців є «плєс», який слідував за колядуванням і віншуванням, реквізитом обряду є бартки з дзвониками.
Яворівщина (Опілля)
Звернімося й до фольклорних творів різдвяного періоду. Мало хто чув про риндзівки, про які сьогодні можемо почути лише на Яворівщині. Виділімо основні риси цього жанру: тематика колядок, любовний зміст, рефрен Воскресіння: «Же Христос, же воскрес, / Же воїстину, же воскрес». Звідси помітним є зв’язок зимового циклу з весняним.
Бойківщина
На Бойківщині побутує традиція вхід худоби до хати на Введення, Андрія та Різдво. Хто буде «полазником», у кожному селі по-різному вирішували, наприклад, у с. Козаківка «полазником» був віл, а в с. Ріпне – півень. Гадання на Андрія на Бойківщині також вирізняються особливостями: тут дівчата гадають за чобітком (чи перекине дівчина чобіток через хату), за гілочкою черешні (якщо галузка розцвіла до Різдва, то дівчина скоро вийде заміж). На Святвечір у деяких тутешніх селах не готують кутю, а починають вечерю з грибів та меду. Мешканці гірського регіону бойки та лемки пекли спеціальний ритуальний хліб «керечун», ще його називали «василь», «настівник». Зовні виглядає цей виріб, як і весільний коровай. Хочу звернути увагу на особливе свято зимового циклу – Миколая. Бойки вірили, що святий розганяє вовків. Також особливим є ритуал «варіння пива», який побутував ще з часів Руси-України. Таке дійство єднало односельчан. Доволі рідкісним на Бойківщині вважається звичай, коли господар перед Святою вечерею пов’язував ніжки столу ланцюгом на знак єдности та міцного здоров’я впродовж року. На Василія місцеві мешканці зберігають традицію «в’язання Василя», коли імениннику гості перемотують руки солом’яним перевеслом та вимагають гостину за звільнення.
Важко осягнути усю широту діапазону та багатство традицій в українській культурі, проте важливо розуміти, що годі шукати цікавого в чужому, коли стільки прекрасного є в своєму – рідному. Нехай цей клаптик народних традицій стане запорукою до глибшого розуміння не лише особливостей святкування Різдва, а й пізнання себе як частинки цієї культури.
Марія-Єлизавета Саврук
